Від Лютера до Баха

Від
Лютера до Баха — один крок. Розділені двома століттями, вони жили в одній і тій
же картині світу, живилися одними і тими ж духовними джерелами. Зрештою, у них
на столі лежала одна і та ж Біблія (навіть дві — латиною і німецькою).

Об’єднувала
їх не тільки віра, а й любов до музики. Ця любов була пов’язана з вірою в Бога,
Котрий щедро обдарував людину і долучив до Своєї творчості.

Лютер
не тільки любив музику як «безцінне, цілюще, радісне Боже творіння», а й
створював її сам. Особливо він любив хорали і написав близько тридцяти власних,
найвідоміший з яких — «Ein feste Burg ist unser Gott» ( «Господь наш —
оплот»).

У
передмові до «Вітенберзького пісенника» Лютер писав: «Те, що
спів духовних пісень є справою доброю і богоугодною, є очевидним для кожного
християнина <…> Тому для початку, щоб заохотити тих, хто може зробити
це краще, я разом з кількома іншими [авторами] склав кілька духовних пісень.
<…> Вони покладені на чотири голоси тому, що я дуже хотів, щоб молодь
(якій так чи інакше доведеться навчатися музиці та іншим справжнім мистецтвам)
знайшла щось, за допомогою чого вона могла б відставити геть любовні серенади і
хтиві пісеньки (bul lieder und fleyschliche gesenge) і замість них навчитися
чомусь корисному, і до того ж щоб благо поєднувалося з такою бажаною для
молодих приємністю «.

Відомо,
що Бах зберігав у себе і богословські твори Лютера, і колекцію його хоралів.
Для Баха, як і для Лютера, музика була частиною богослужіння, одкровення і
богопізнання, духовної праці, співтворчості людини і Бога.

Бог
присутній в житті і творчості Баха як джерело натхнення і живий співрозмовник:
«Де є благочестива музика, Бог завжди тут же з його люб’язною присутністю».

Бог
же був і кінцевим адресатом музики: «Кінцевою метою і причиною будь-якої
музики повинно бути тільки прославляння Господа і зміцнення духу. Якщо це не
беруть до уваги, виходить не музика, а диявольські крики і монотонне пхикання».

Його
лякала як монотонність, так і какофонія. Він любив поліфонію, складну гармонію,
в якій кожному голосу є своє унікальне місце. Він любив порядок, але порядок
складний, багатий.

Музика
Баха — це вища математика духу. До сих пір його звинувачують в математичності,
холодності, занудній розумності. Але сам він не бачив протиріччя між гармонією
чисел і душі, розуму й віри. Адже він вірив в Бога, Який все вчинив прекрасним
і розумним, залишаючись при цьому добрим, щедрим і милосердним. Тут немає
випадковостей, але є свобода, життя, глибина, багатовимірність. Тому музика
Баха — це не музика мертвих формул, це хвала живому Богові. «Одному Богу слава»
(Soli Deo gloria), «Ісусе, допоможи» (Jesu, juva), — ці авторські написи на
партитурах говорять багато про що, говорять про все, це кращі і найкоротші
пояснення всієї його творчості.

Божественна
гармонія не нудна і не жорстока. У ній не тісно. Музика нагадує про справжнє
життя, про гармонію раю, яку ми втратили через наслідки свого гріховного
вибору. Шлях назад лежить через серце. І музика відкриває двері серця. Тому Бах
підкреслює: «Мета музики — торкатися сердець».

І
знову хочеться нагадати: музика Баха — не проста музика, музика Баха — не
просто музика. Її складність не тільки математична, але духовна. Вона нагадує
про серйозність, якою ми нехтуємо; про висоту, наразі не доступну; про красу,
ще не зрозумілу.

Ось
чому в цій музиці потрібно чути і бачити щось більше, ніж геніальні твори, або
як кажуть в музичній школі, «речі». Тут потрібна участь усіх органів усіх
почуттів, в тому числі органів духовних. «Музична сприйнятливість до певної
міри є здатністю звукового бачення, якого б роду воно не було: бачення ліній,
ідей, образів або подій. І навіть там, де ми не підозрюємо, присутні асоціації
ідей <…> Так у Баха. Він найбільш послідовний представник живописної
музики», — писав протестантський теолог, лікар і органіст Альберт Швейцер.

У
музиці Баха можна бачити цілий світ, точніше цілісний образ Божого світу. Те,
що в звичайному житті ми бачимо розірваним і спотвореним, музика Баха збирає в
гармонію.

Про
іконопис прийнято говорити як про богослов’я у фарбах. Це богослов’я зриме. Про
музику Баха можна сказати як про богослов’я у нотах, звуках, паузах. Тут ми
чуємо музику про Бога, музику від Бога, музику Бога. Але слухаючи цю музику, ми
починаємо також бачити, бачити світ інакше, бачити його таким, як його бачить
Бог; бачити Бога в ньому.

Ця
музика народжується з досвіду зустрічі і спілкування з Богом, а тому здатна
передавати цей досвід, точніше шлях до цього досвіду, іншим. «Бах майже змушує
мене повірити в Бога», — зізнавався художник Роджер Фрай.

Бах
продовжує справу Лютера. Він стверджує особисту віру в Бога і висловлює її в
творчості. Він вірить в Бога, Який вражає нашу уяву, примирюючи протиріччя в
гармонії; Який є близьким і великим, милостивим і суворим, мудрим і
справедливим.

Бог
Лютера і Баха любить людину і запрошує її до спільної творчості, щоб разом відновити зруйновану гармонію
життя, слів і звуків. Відкриваючись до цієї гармонії, ми можемо вигукнути:
«Якщо є Бах, значить є Бог!». Хоча насправді порядок є зворотним: є Бог, а
тому, і тільки тому, є Бах. Без Бога не було б і Баха. І якщо гармонія Баха так
дивує нас, то наскільки дивною є гармонія, задумана Богом для нас і нашого
світу.

При
всій величі свого дару й подвигу, Бах залишався скромним: «Мені довелося багато
працювати. Той, хто буде таким само працьовитим, доб’ється такого ж
успіху». Тут ми знаходимо прекрасний приклад протестантської етики праці —
в кожній справі потрібно бачити покликання від Бога, тоді музика буде більше
ніж музика. У цьому весь секрет Баха — багато працювати з вірою і смиренням,
кожним звуком своєї музики повертаючи світу гармонію і дякуючи Богові за Його
чудовий дар.