r500.ua
Доктор філософських наук, професор Михайло Черенков розповідає про свій шлях у науці, про філософію та Реформацію, а також дає поради щодо особистісного розвитку.
Михайле, хто надихнув Вас до науки? Як Ви вирішили стати вченим?
Думаючи про своє життя, я бачу його не стільки автодорогою, скільки потоком. Якщо ти ідеш сам, то маєш обирати маршрут і стежити за знаками. Якщо ж довіряєш потоку життя, то він сам тебе несе. Я рухався у потоці, віддаючись своєму покликанню.
Коли мені було 10 років, я відчув у собі запрошення від Бога довіритися Йому і прожити життя з Ним. Я тоді мало чого розумів, але відчував, що це головний вибір у житті. Після того я наробив чимало помилок, але продовжував рух у цьому потоці Божого покликання і ніколи не шкодував про те.
Вже тоді я приблизно відчував, до чого саме кличе мене Бог: займатися так званими “філософськими питаннями”. Чому саме філософією — не знаю, адже серед віруючих людей завжди було упередження щодо гуманітарних наук. Я виріс у сім’ї християн-баптистів і часто чув слова про філософію як суперницю віри. Мама закінчила фізичний факультет і завжди казала, що краще займатися математикою чи фізикою — тримати розум в інтелектуальній дисципліні. Про філософію вона говорила як про ідеологію чи демагогію. Але я вже тоді говорив, що це несправжня філософія, що радянська філософія бідна й нецікава, що філософія може бути іншою.
Отже, мною рухала спрага за чимось справжнім. Я хотів бути богословом, вчився на історика, а став філософом, тобто майже богословом. Тобто врешті решт я став тим, ким хотів, але шлях був не таким коротким і прямим. Тепер я думаю, що чистих богословів у природі мало, більшість — філософи, історики, соціологи, фізики, математики, тобто працюють за сумісництвом.
Ви навчалися і за часів СРСР, і за часів незалежної України. Чи змінилася освітня система? Які переваги та недоліки кожної з них Ви б визначили?
Радянська наука пропонувала готові схеми. В них не було місця для творчого пошуку, критичного мислення, альтернативних підходів. Але був певний порядок, який стримував разом із здоровими силами також сили деструктивні. Всі були забезпечені мінімальним пакетом компетенцій. Сьогодні кожен відповідає за себе, за свій вибір із безлічі можливостей. Мало хто готовий до такої свободи й відповідальності.
Ваші наукові дослідження стосуються переважно галузі філософії. Чи впливала Біблія на українську інтелігенцію, філософів і університетську еліту? Як би Ви визначили: більше чи менше, ніж у сусідніх європейських країнах чи Росії?
Біблія була основним текстом, фундаментом нашої культурної традиції. В цьому плані дореволюційна Україна мало чим відрізнялася від Росії чи Європи. Проте характер звернень до біблійного тексту був специфічним: зверталися за цитатами, якими підкріплювали, санкціонували, освячували підходи, малосумісні з біблійними принципами. Сьогодні ми повернулися до такої практики. Якщо в радянські часи Біблію цитували лише для того, щоб покритикувати, то сьогодні цитують, не осмислюючи, не сприймаючи серйозно її питань та викликів.
Тож для сучасних інтелектуалів залишається відкритим найважливіше питання: як змінилися б наші наука, культура, етика, політика, якби в їх основу була покладена Біблія — не одні біблійні цитати, але біблійні принципи, цінності, сенси.
Українські науковці-педагоги стверджують, що в українських школах завжди вивчали Закон Божий, окрім 70-літнього правління СРСР на її теренах. Вважаєте, варто в сучасних умовах запроваджувати вивчення біблійних законів у школах та університетах чи ні? Якщо так, то в якій формі?
Християнство можна вивчати в рамках різних наукових дисциплін. Але викладання його окремим курсом провокуватиме конфлікт із іншими релігійними традиціями. Я за те, щоб насичувати християнством всі сфери науки й суспільного життя, але робити це не прямими посиланнями на Біблію чи Церкву, але формами, прийнятними для науково-освітньої сфери.
Мартін Лютер, Жан Кальвін, Ян Гус — реформатори Європи. Вони були професорами, людьми з університетського середовища. Як думаєте, чи здатна сьогодні українська «університетська еліта» також вплинути на духовне відродження країни? Яким чином?
Справа в тому, що «університет» і «еліта» переживають розлучення. Сучасні еліти мало пов’язані з університетами. Тому виникає цікаве питання: якби Лютер жив сьогодні, ким би він був?
Тоді університет був центром культурного життя. Більшість сучасних університетів залишились на узбіччі. Тож моя відповідь така: для того, щоб університети могли впливати на перебіг суспільних подій, їм треба змінитися самим. Наразі університети — частина застарілої системи, яку вони мали б змінити. І справа не тільки у культурно-ціннісно-світоглядній застарілості, але й у власне професійних стандартах, зміні поколінь, витравленні радянсько-атеїстичного і командно-бюрократичного духу. Елітою мають стати люди персональної віри й непохитної волі до змін.
Багато хто з науковців секулярних вузів не вважають теологію наукою. Як би Ви їм на це відповіли?
Треба хоч трішки знати історію університету, а також своє місце у ній. Теологія була там від початку. Решта інших прописалися потім. Якщо ми хочемо зберегти університет, то маємо дбати до тяглість цієї традиції, осмислити її невипадковість. Нагадаю: університет — це сукупність, співдружність наук та науковців, і якщо теологія була там від початку, як камінь наріжний, то без неї наука й наукова картина світу втрачають цілісність.
Євген Головаха, відомий соціолог в Україні, вважає, що в Україні спостерігається «феномен аморальної більшості». Згідно з дослідженнями Інституту соціології НАНУ, більшість українців готові сказати неправду заради підвищення по кар’єрних сходах, привласнити чуже тощо. Як вважаєте, чи можна змінити цю ситуацію? Це має бути адміністративна дія влади чи добровільна зміна свідомості народу? Які є приклади в історії? Як це відбувалося під час Реформації в Європі?
Нам слід більше думати не про «феномен аморальної більшості», а про «культуру впливової меншості». Біблія закликає нас не слідувати за більшістю (Вих.23:2). Реформації відбувалися тоді, коли окремі лідери чи групи кидали виклик «аморальній більшості». Ті, хто здатні піти проти течії, рано чи пізно здобудуть визнання й змінять уявлення про належне.
Дзеркалом світогляду народу є парламент. Адже люди обирають владу згідно зі своїми цінностями. Чи вважаєте цю тезу правдою в українських реаліях? Як Реформація впливала на парламентаризм і закон в європейських країнах?
Наш парламент віддзеркалює не стільки світогляд чи цінності народу, скільки плутанину щодо них. Проте я впевнений, що навіть наївні й заплутані люди віддають належне відповідальним, послідовним, чесним обранцям. Реформація в Європі привела в політику людей віри. Вони були у меншості, але час працював на них. Сьогодні не треба мріяти про християнську більшість у парламенті — достатньо буде для початку впливової меншості, хоча б кількох гідних для наслідування прикладів.
Реформація вплинула на особисту відповідальність людей перед Богом. Це вплинуло і на особисту відповідальність городян за свою церкву, місто, країну. Як в Україні руйнувати патерналістські ідеї, що насаджені за часів СРСР, і сформувати особисту відповідальність людей за свою родину, церкву, місто, країну?
Руйнувати не варто: це викликатиме спротив. Краще показати у чесній конкуренції їх відсталість та неадекватність. Особисту відповідальність треба пропагувати й демонструвати в усіх сферах і режимах життя, особливо сімейного і повсякденного. І починати слід із церкви, де така відповідальність народжується з особистої віри.
Як Ви радите студентам розвиватися особистісно? Яких класиків читати? Влаштовувати дебати? Їздити на конференції? Що є найбільш ефективним?
Читати кожного дня, щоб це стало інтелектуальною дисципліною. Можна не тільки далеких класиків. Якщо комусь «Сповідь» Августина буде малозрозумілою, то можна читати «Семиярусну гору» Томаса Мертона. Але слід зрозуміти: без знання Біблії вся європейська культурна традиція зависає у повітрі. Для обговорення важливих інтелектуальних тем раджу формат літніх школ — філософських чи богословських.
Ви — батько чотирьох дітей. Наразі серед науковців таке рідко зустрінеш. Як вдається поєднувати науку і родину? Як порадите знаходити баланс для молоді між роботою і особистим життям? Які закони успіху родини? Як знання філософії впливає на рівень щастя людей?
Балансу в житті не існує. Завжди треба комусь чимось жертвувати. Але тим самим ти набуваєш цікавий досвід, без якого філософія буде пустопорожньою. Сімейне життя дає такий досвід. Моя віра створює цілісну картину, в якій філософія і церква, праця і служіння Богу, дружина і діти знаходять відповідні місця. Між ними буває напруження, але це напруження є джерелом творчої й життєвої динаміки. Коли ти розумієш, що все це тобі подаровано Богом невипадково, приходить щастя.
