У той час як євангельські християни відчайдушно сперечаються і сваряться з приводу пандемії, чіпів, лібералів і світових змов, мене турбує зовсім не те, про що вони говорять, але те, що і як вони говорять.
Іншими словами, мене турбує те, що відбувається з самими євангельськими християнами.
Перерахую лише деякі:
– Уразливість перед чутками та сенсаціями, провокаціями та маніпуляціями
– Повальне захоплення соціальними медіа
– Недовіра до науки й фахівців, лікарів і комп’ютерників, ненависть до семінарій і університетів
– Нездатність читати серйозну літературу, залежність від інформаційного та інтелектуального фастфуду
– Герменевтика страху, ненависті та мстивості
– Читання Біблії у світлі конспірології
– Готовність сперечатися з будь-якого питання – від тонкощів медицини до політичних питань (Кожна кухарка може управляти державою? – Не тільки кухарка і не тільки державою!)
– Підозрілість до професійних богословів і повний хаос у власному домашньому або колгоспному богослов’ї
– Страх втратити місце в майбутньому, спроби зберегти status quo за всяку ціну, захистити образ світу, в якому «моральна більшість» ще може командувати з позицій сили
– Байдужість до проблем і потреб інших людей і країн, роздратування і злість на всякого іншого (мігранта, несхожого, інакомислячих, читача серйозних книг і журналів)
– Відсутність спокійних, предметних, глибоких дискусій
– Глибокий поділ і відчуження серед християн – не по богословських або церковних питаннях, але по злободенних суспільними темами
Виходячи з цього, у мене виникає кілька питань:
Як нервові, роздратовані, розлючені, залежні від інформаційного сміття християни можуть проповідувати Євангеліє?
Чи не говорить наша нервозність, дратівливість, злість, залежність від інформаційного сміття про те, що ми так і не зрозуміли саму суть Євангелія, природу Божого Царства?
Чи не краще тим, хто не зрозумів суть Євангелія, перестати намагатися його проповідувати?
Чи не краще тим, хто намагається вчити «чужому Євангелію», задуматися про свою власну долю?
Чи не може бути так, що в наші дні Бог в черговий раз просіює Свій народ, відбраковуючи цілі рухи і конфесії та при цьому відбираючи святий і слухняний залишок для подальшого служіння?
Хіба наше “впливове християнство” не схоже на сіль, яка втратила силу? Хіба воно комусь ще потрібне?
Думаючи про ці питання, я згадую слова Христа:
«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11: 28-30).
Ці слова можна застосувати не тільки до «світу», а й до церкви, до людей релігійних. Ми мучимо себе та інших непотрібними домислами й надуманими проблемами, замість того щоб зняти чуже ярмо і надіти ярмо Божих заповідей, навчитися їх і заспокоїтися, радіти їх простоті й легкості.
Як казав Григорій Сковорода, «Дяка всеблаженному Богу, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним!».
У Христі Бог відкрив і дав нам все потрібне для життя і благочестя (2 Петра 1: 3). Ніякі сенсації й спекуляції не можуть додати нічого важливого в те, що ми вже знаємо з Його закону.
«Закрите те, що Господеві, Богові нашому, а відкрите – наше та наших синів аж навіки, щоб виконувати всі слова цього Закону» (Втор. 29:29)
Ми знаємо Його закон, ми знаємо, як нам жити:
«О, людино! Відомо тобі, що – добро і чого вимагає від тебе Господь: діяти справедливо, любити справи милосердя і Богом ходити сумирно твоїм» (Михей 6: 8).
У чому ж тоді наша проблема?
У чому проблема людей, віруючих в Бога, які знають Його закон?
Чи не в тому, що знаючи Божу волю, ми не слухняні їй? Чи не в тому, що ми намагаємося виправдати свою неслухняність, свою неготовність мінятися посиланнями на чужі й чужі джерела?
Чи не в тому, що замість того, щоб насолоджуватися простотою Божих заповідей, ми хочемо бути «як Бог, що знає добро й зло»? Чи не повторюємо ми помилку перших людей?
Чи не забуваємо ми про те, що не ми “контролюємо ситуацію”, але Господь керує цим світом, що тільки Христу дана «всяка влада на небі й на землі»?
Якщо ми дозволимо Богу бути Богом і займемося тим, що Він доручив нам, то заспокоїмося самі, і зможемо допомогти іншим.
