Коментарі для порталу Релігія в Україні http://religion.in.ua/
1. Які найбільш значущі події релігійного характеру в Україні Ви можете назвати за підсумками 2010 року?
Найбільш резонансними подіями в релігійному житті країни стали візити патріарха Кирила. Якщо вони й були задумані як пастирські, то де факто стали візитами політичними. Увага патріарха РПЦ до України зробила очевидними, неприхованими наміри Москви використати церкву як інструмент політичного впливу, поширення «руського міра».
Резонансною стала також ліквідація Держкомнацрелігій. Українські конфесії втратили посередника. Тепер влада сама буде обирати суб’єкта партнерських відносин в царині релігії. Більшість конфесій тим самим була позбавлена доступу до влади.
2. Цього року відбулася зміна політичної влади України. Які, на Ваш погляд, упущення і досягнення старої і нової влади на релігійному полі?
Попри щире бажання, я не можу згадати досягнень нової влади в жодній сфері, особливо в релігійній. Нова влада позиціонує себе як прагматичну, в своїй діяльності спрямовану на стабільність та добробут. Зазвичай, в релігійних питаннях прагматики мало чого розуміють. Але зашкодити можуть, що й було зроблено.
За останні місяці аналітики спостерігали послідовну монополізацію впливу на державно-конфесійні відносини однією конфесією. Влада зробила все, щоб віддячити своїм політично-релігійним партнерам. А також все для того, щоб дискримінувати та відвернути від себе всі інші церкви.
3. Виходячи з цього, які прогнози і перспективи Ви можете дати на майбутній, а може, і наступні роки?
Я можу спрогнозувати нову ескалацію міжцерковного напруження. На жаль, ієрархи церков все ще сподіваються на успіх політичних переговорів з владою, замість того, щоб гуртувати своїх вірних і готувати широкі соціальні заходи, протидіючі монополізації влади. Ніяка делегація до президента не вирішить принципових питань. Влада має побачити у церквах неполітичну, але потужну соціальну та духовну силу.
З приходом нової влади більшість конфесій втратила свої політичні лоббі. Отже, маємо очікувати на посилення внутріцерковної активності, консолідації конфесій, міжцерковної дипломатії заради захисту плюралістичної моделі конфесійного життя.
Наші північні сусіди спробують використати Україну як експериментальне поле для імплементації неовізантійських ідей. Очевидним є ексклюзивізм симпатій влади на користь церкви Московського патріархату, що може проявитись в кулуарно-конкордатних домовленостях. Загостриться питання наступника в УПЦ МП; не виключено, що святе місце за сумісництвом може посісти сам патріарх Кирило. Отже, основні тенденції релігійного життя країни визначатимуться конфліктом української плюралістичної моделі та агресивною експансією «руського міра»
