Online

Явился Господь во второй раз

Явился Господь во второй раз
Соломон
действовал уверенно, делал все, что «желал сделать», потому что верил в завет
Бога с отцом Давидом, а также видел благословения на себе. Все, что обещал Бог
при первом явлении Соломону в Гаваоне, Он выполнил – дал «сердце мудрое», а с
ним «богатство и славу».
Казалось бы,
теперь Бог не нужен. Пусть обеспечивает все, оставаясь в стороне, не смущая
царя и народ. Пусть обитает в храме и не вмешивается в дела земные.
Но совсем
неожиданно Бог является вновь.

«После того, как
Соломон кончил строение храма Господня, и дома царского, и все, что Соломон,
желал сделать, явился Соломону Господь во второй раз» (3 Царств 9:1-2).

Господь
подтверждает завет, но напоминает об условии – «ходить в чистоте сердца и в
правоте, хранить уставы и законы Божьи» (9:4). Иначе Бог «истребит Израиль с
лица земли», а «храм отвергнет», так что «Израиль станет притчею и посмешищем
для всех народов», в о храме «проходящий мимо ужаснется и свистнет» (9:7-8).
Я представляю как
испугался царь. Он думал, что все под его контролем, но вдруг слышит грозные
слова. Он только что достроил храм, а Бог уже готов его отвергнуть. Он прославился
среди царей земли, но его царство может рухнуть в один миг.
Он понял, что его
дети могут «оставить Господа». Он испугался
этого кошмара.
А еще он почувствовал,
что при всей своей мудрости его сердце не принадлежит Господу вполне. Бог
указал Соломону на то, что он упорно не хотел видеть – склонность к измене,
сползание в грех. 
Как бы высоко мы
не сидели, сколь бы много богатств и мудрости не собрали, нам всегда угрожает
падение. Господь является для того, чтобы утвердить нас в послушании и
предупредить об опасности. 
Слушаем ли мы Его предупреждения так же хорошо, как столько
дорогие нам слова о защите и щедрых дарах?

0
0
1
288
1645
ASR
13
3
1930
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Соломон проснулся
в собственном дворце, вокруг были верные слуги, солнце прогнало ночные тени. 
Предупреждение Божье казалось всего лишь страшным сном.

Господь с нами, как был с отцами

Господь с нами, как был с отцами
Соломон был мудрее
своего отца Давида. Но при этом он понимал, Кто дал ему эту мудрость, кому он
обязан. Он помнил, что все его благословения проистекают из завета между
Давидом и Всевышним.
Он хорошо понимал
уникальную близость своего отца с Богом. И поэтому в мудрости своей
не гордился, но еще больше искал милости Божьей, искал близости Божьей.
В день открытия
храма Соломон обращается к народу со словами благословения: «Да будет с нами
Господь, Бог наш, как был Он с отцами нашими, да не оставит нас, да не покинет
нас, наклоняя к Себе сердце наше, чтобы мы ходили по всем путям Его и соблюдали
заповеди Его, и уставы Его, и законы Его, которые Он заповедал отцам нашим» (3
Царств 8:57-58).
В этих словах
царь отдает дань уважения отцам и заверяет народ в том, что будет верным их
завету. Но главное здесь – не историческая преемственность, но верность Богу и
верность Божья.
Только Господь
может обеспечить преемственность, только Он может «наклонить к Себе сердце наше»,
чтобы мы хранили верность Ему и завету отцов.
Слова Соломона
погружают нас в историю, заставляют вспоминать и помнить, исповедоваться и
очищаться, каяться и восстанавливаться. Линия должна продолжаться – от отцов к
детям. Но что это за линия? Это не генеалогия семьи и народа. Это генеалогия
веры. Без веры нет ни династии, ни народа, ни царства.

0
0
1
214
1226
ASR
10
2
1438
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

«Да будет с нами
Господь, Бог наш, как был Он с отцами нашими!».

Щедрость Соломона

Щедрость Соломона
При Соломоне
хорошо жилось всем – не только народу Израильскому, но даже чужестранцам.
Отношения ценились. Заключились соглашения, соблюдался мир, процветала
торговля.
Но Соломон пошел
еще дальше. В своем обращении к Богу при посвящении храма он молится о «всех
народах земли», чтобы они узнали имя Божье и были услышаны в своих молитвах.
Я не знаю другого
царя, который был бы щедр настолько, чтобы ходатайствовать перед Богом за
иноплеменников.

«Если и
иноплеменник, который не от Твоего народа, Израиля, придет из земли далекой
ради имени Твоего… и помолится у храма сего, услышь с неба, с места обитания
Твоего, и сделай все, о чем будет взывать к Тебе иноплеменник, чтобы все народы
знали имя Твое» (3 Царств 8:41-43).

Соломон
пророчески говорит о том, что этот храм и этот народ – часть большей картины
Божьей работы в этом мире, охватывающей все народы земли.
Если это не наш
храм, а Божий, то возле него каждый может найти себе место, каждый может
обращаться к Всевышнему и быть услышанным.
Не каждый
израильтянин вмещал такую щедрость. Здесь Соломон превосходит себя. 
Соломон щедр потому что щедр Бог, и зная
характер Бога, Соломон не может «национализировать» храм, открыть его для своих
и закрыть для всех прочих.
Соломон помнит об
Урии Хеттеянине, о трагедии, что разбила сердце его материи Вирсавии. Он связан
личными и политическими связями с многими государствами и народами. Он мыслит
глобально. При нем Израиль становится центром мира, а центром Израиля
становится храм.
Соломон хочет,
чтобы все народы узнали Бога доброго, благословляющего, щедрого.  

0
0
1
255
1459
ASR
12
3
1711
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

А каков наш Бог?
Насколько Он щедр? Настолько мы щедры в своих молитвах и доброте к другим? 
Если
мы верим в щедрого Бога, то и сами должны быть щедры.

Место встречи

Место встречи
Соломон хочет
чувствовать Бога рядом, вблизи. Он хочет быть уверенным и спокойным. Поэтому
храм Богу и царский дворец строятся рядом.
При всей мудрости
Соломона, мы не видим в нем той богатой внутренней жизни, которой отличался
Давид. Соломон не поет песни, он изрекает притчи. Он много знает и понимает, но
не так много чувствует.
Соломон не умеет
молиться, как его отец, в пустынях и пещерах. Ему нужен храм – особое место,
через которое можно поддерживать связь с Богом.
Он понимает, что
настоящее место Бога – «на небесах», но просит Его «быть на связи», посещать
храм, слышать и видеть молящихся в нем, отвечать и помогать.
В день открытия
храма Соломон молится предельно откровенно: 

«Поистине, Богу ли жить на земле?
Небо и небо небес не вмещают Тебя, тем менее сей храм, который я построил; Но
призри на молитву раба Твоего… Да будут очи Твои отверсты на храм сей день и
ночь… Услышь моление раба Твоего и народа Твоего, Израиля, когда они будут
молиться на месте сем; услышь на месте обитания Твоего, на небесах, услышь и
помилуй» (3 Царств, 8:27-30).

Царь просит Бога
снизойти к нашей человеческой слабости. Нам нужны особые места для встречи с
Богом. Мы утратили способность общаться с Ним постоянно, чувствовать Его живое
присутствие в каждую минуту и на каждом месте.
Храм создает
атмосферу для такой встречи, вводит нас в общение. Так было для Соломона и его
многих последующих поколений.
Но с годами храм
как место встречи с Богом превращался в памятник о прошлом, о великих царях и
их встречах с Богом.
То же самое
произошло и с христианской церковью. В лучшем случае здесь встречаются люди. Но
встречи с Богом случаются все реже.

0
0
1
268
1530
ASR
12
3
1795
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Где наше место
встречи? Можем ли мы так искать Бога, чтобы встречать Его и в храме, и в
пещере, и на работе, и дома, и на войне, и в благоденствии?

Песни паломников о мире

Песни паломников о мире
Мы должны так желать мира, чтобы о нем
пела наша душа. Желание мира достигает максимуму не в политических речах, но в
молитвенных песнях. Библейские псалмы – именно такие. Среди войны, бедствий,
предательств авторы ищут мира, молятся и поют о нем.

«Просите мира Иерусалиму: да
благоденствуют любящие тебя! Да будет мир в стенах твоих, благоденствие – в
чертогах твоих! Ради братьев моих и ближних моих говорю я: «мир тебе!». Ради
дома Господа, Бога нашего, желаю блага тебе» (Пс. 121:6-9).

Киев называют вторым Иерусалимом. Мне
нравится это сравнение, мне нравится жить в Иерусалиме, если не в первом, то
хотя бы во втором. Но при этом я не думаю, что Киев – единственный город,
заслуживающий на родство с Иерусалимом. Каждый город может быть Иерусалимом,
если будет искать Божьего шалома. И каждый город может оказаться Содомом, если
о Боге забудет.
Каждый украинский город может повторить
судьбу Содома и Гоморры, Донецка и Луганска.
Но если мы будем жить по-Божьему, то
обретем мир и процветание. Тогда Киев может стать Иерусалимом, потому что в нем
будет тот же Бог и тот же мир. Тогда Иерусалимом может стать даже Донецк.
Но пока мы не там – в мирном будущем
Божьего Царства, а здесь – среди воинственных, жаждущих крови соседей; среди
бессовестных предателей и коварных интриганов. И мы стенаем вместе с
псалмопевцем:

«Горе мне, что я пребываю у Мосоха, живу у
шатров Кидарских. Долго жила душа моя с ненавидящими мир. Я мирен: но только
заговорю, они – к войне» (Пс. 119:5-7).

В чем здесь беда? В том, что мы, будучи
сами мирными, но живя среди людей агрессивных, заражаемся войной, пропитываемся
ей, ею риторикой, ее духом, ее ценностями.
Нам важно оставаться другими,
«блаженными». «Сыны века сего» добиваются своих целей войной, насилием,
обманом. Но мы хотим быть другими, хотим быть «сынами Божьими». Ведь мы помним
слова Христа: 

«Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божьими»
(Матф. 5:9). 

А потом Христос добавляет: «Блаженны изгнанные за правду, ибо их
есть Царство Небесное». И это тоже важно – мы должны быть готовыми отправиться
в изгнание, странствовать Христа ради. Но тысячи мирных паломников могут
сделать больше, чем армии беспринципных наемников.
Пятьдесят лет назад сотни тысяч таких
паломников собирались со всей Америки, чтобы слушать пастора Мартин Лютера Кинга.
Они могли взять в руки оружие и отомстить своим обидчикам, взять власть и суд в
свои руки. Но пастор Кинг говорил о другом. В своей знаменитой речи «У меня
есть мечта» он обращался не к властям, но к народу, не к врагам, но к друзьям: 

«Давайте не будем стремиться утолить нашу жажду свободы, вкушая из чаши
горечи и ненависти. Мы должны всегда вести нашу борьбу с благородных позиций
достоинства и дисциплины. Мы не должны позволить, чтобы наш созидательный
протест выродился в физическое насилие. Мы должны стремиться достичь
величественных высот, отвечая на физическую силу силой духа”.
Мы
хотим жить в Иерусалиме, городе мира. Если мы будем жить войной, мы сможем
захватить даже Вавилон, но тогда мы сами станем Вавилоном. Мы можем разрушить
Кремль, но тогда его адские звезды будут торжествовать в наших сердцах и умах.
Нет,
пусть Киев будет Иерусалимом. Путь Бог Иерусалима будет Богом Киева. Да будем
миротворцами, да будем сынами Божьими. Мы – не захватчики, не судьи и не
палачи, мы всего лишь паломники. Мы ищем Бога и Его мира. И этот мир мы несем
другим домам и городам, следуя повелению Христа: 
“Входя в дом, приветствуйте
его, говоря: “мир дому сему” (Матф. 10:12).
Мы
идем в Иерусалим, мы хотим стать Иерусалимом, но пока мы не там, пока мы скорее
в Риме – в мире языческих империй. Но и тут звучит апостольское слово: 
“Всем
находящимся в Риме возлюбленным Божиим, призванным святым: благодать вам и мир
от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа” (Рим. 1:7).
Где
бы мы не были, мир Божий да пребудет с нами, сопровождая в наших странствиях,
борениях и трудах; помогая выжить в плену и освобождая из плена; спасая из
невыносимых ситуаций и открывая новую перспективу, перспективу шалома.

0
0
1
603
3438
ASR
28
8
4033
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Пісні паломників про мир

Пісні паломників про мир
Ми повинні так бажати миру, щоб про нього співала наша
душа. Бажання миру досягає максимуму не в політичних промовах, але в молитовних
піснях. Біблійні псалми — саме такі. Серед війн, лиха, зрад псалмоспівці
шукають миру, моляться і співають про нього.

«Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні,
хто любить тебе! Нехай буде мир у твоїх передмур’
ях
, безпека в палатах твоїх! Заради братів моїх і друзів моїх я буду
казати: «Мир тобі!». Заради дому Господа, Бога нашого, я буду шукати для тебе
добра!» (Пс. 121:6-9).

Київ називають “другим Єрусалимом”. Мені подобається
це порівняння, мені подобається жити в Єрусалимі, якщо не в першому, то хоча б
у другому. Але при цьому я не думаю, що Київ — єдине місто, що заслуговує на подібність
з Єрусалимом. Кожне місто може бути Єрусалимом, якщо буде шукати Божого Шалома.
І кожне місто може виявитися Содомом, якщо про Бога забуде. Кожне українське місто
може повторити долю Содома і Гоморри, Донецька і Луганська.
Але якщо ми будемо жити по-Божому, то знайдемо мир і
процвітання. Тоді Київ може стати Єрусалимом, бо в ньому буде той же Бог і той
же мир. Тоді Єрусалимом може стати навіть Донецьк.
Але поки ми не там — в мирному майбутньому Божого
Царства, а тут — серед войовничих, спраглих крові сусідів; серед безсовісних
зрадників і підступних інтриганів. І ми стогнемо разом з псалмоспівцем:

«Горе мені, що я перебуваю у Мешеха, живу із шатрами
Кедару. Довго душа моя перебувала собі разом з тими, хто ненавидить мир. Я за
мир, та коли говорю, то вони — до війни» (Пс. 119: 5-7). 

Якщо ви не знаєте, за
однією з версій (як би не виглядала вона екзотичною, у свій час її серйозно
розглядали Татіщєв та Ломоносов) сини Мешеха – пращури московитів. Але я про
інше.
Але у чому тут справжня біда? У тому, що ми, будучи самі
мирними, але живучи серед людей агресивних, заражаємося війною, її риторикою,
духом, цінностями.
Нам важливо залишатися іншими, «блаженними». «Сини
віку цього» домагаються своїх цілей війною, насильством, обманом. Але ми хочемо
бути іншими, хочемо бути «синами Божими». Адже ми пам’ятаємо слова Христа: 

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матв. 5: 9). 

А потім
Христос додає: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне». І
це теж важливо — ми повинні бути готовими відправитися у вигнання, мандрувати
Христа ради. Тисячі мирних прочан можуть зробити більше, ніж армії безпринципних
найманців.
П’ятдесят років тому сотні тисяч таких паломників
збиралися з усієї Америки, щоб слухати пастора Мартіна Лютера Кінга. Вони могли
взяти в руки зброю і помститися своїм кривдникам, взяти владу і суд в свої
руки. Але пастор Кінг говорив про інше. У своїй знаменитій промові «Маю мрію»
він звертався не до влади, але до народу; не до ворогів, але до друзів: 

«Давайте не будемо прагнути втамувати нашу спрагу волі, напиваючись з чаші
гіркоти і ненависті. Ми повинні завжди вести нашу боротьбу з благородних
позицій гідності і дисципліни. Ми не повинні дозволити, щоб наш творчий протест
виродився у фізичне насильство. Ми повинні прагнути досягти величних висот,
відповідаючи на фізичну силу силою духу».

Ми хочемо жити в Єрусалимі, місті миру. Ми не вони.
Якщо ми будемо жити війною, ми зможемо захопити навіть Вавилон, але тоді ми
самі станемо Вавилоном. Ми можемо зруйнувати Кремль, але тоді його пекельні
зірки будуть тріумфувати в наших серцях і умах.
Ні, нехай Київ буде Єрусалимом. Нехай Бог Єрусалиму
буде Богом Києва. Так будемо миротворцями, так будемо синами Божими. Ми не
загарбники, не судді і не кати, ми всього лише паломники. Ми шукаємо Бога і
Його миру. І цей мир ми несемо іншим домівкам і містам, слідуючи велінню
Христа: 

«Входячи в дім, вітайте його, кажучи:» Мир дому цьому!
«(Матв. 10:12).

Де ми зараз? Ми йдемо в Єрусалим, ми хочемо стати
Єрусалимом, але поки ми не там, поки ми швидше в Римі — в світі язичницьких
імперій. І навіть тут нас знаходить благодатне апостольське слово: 

«Всім
хто знаходиться в Римі, улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам і мир
від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа» (Рим. 1: 7).

Де б ми не були, мир Божий хай буде з нами,
супроводжуючи в наших мандрах, боріннях і працях; допомагаючи вижити в екзилі і
звільняючи з полону; рятуючи з нестерпних ситуацій і відкриваючи нову
перспективу, перспективу Шалому.

0
0
1
647
3691
ASR
30
8
4330
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Молімося, мріймо, співаймо про мир!

Благословен Господь, блажен народ

Благословен Господь, блажен народ
Давид наполняет
свои псалмы хвалой Богу не только из-за благоговейного страха или особого
почтения. Он знает, что все, благословляющие Бога, будут блаженствовать,
радоваться и процветать.
«Благословен
Господь»
— 
начинает свою песню Давид (Псалом 143). 
Тот, кто поет Бог псалмы,
уже блажен. 
Тот, кто благословляет Господа, наполняется благословениями
Господними.
Бог – твердыня,
прибежище, щит. Мы без Него – тени.
Без Него мы тонем
в пучинах бед и волнений. Без Него даже наш народ бунтует, а чужеземцы просто
наглеют. Смуты и войны, предательства и интриги.
Давид без Него не
выжил бы, тем более не стал бы царем.
Благословляя
Господа, мы отдаемся под Его защиту и опеку. 
Тогда нас радуют сыновья и дочери,
житницы и стада.

«Блажен народ, у
которого это есть. Блажен народ, у которого Господь есть Бог» 
(Пс. 143:15).

0
0
1
166
951
ASR
7
2
1115
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

Мы хотим быть
блаженными, мы хотим иметь «это», т.е. счастливую семью, изобилие в доме, мир и
охрану.  Но «это» возможно лишь при одном
условии – если в нашей жизни будет господствовать Бог, если мы отдадим Ему
первенство, благословим Его как Бога и Господа.

Храм без храма

Храм без храма
Религия – не
только о поклонении Богу, но также о бесконечных попытках присвоения Бога,
использования в своих, человеческих нуждах.
Религиозные места
выделяются для того, чтобы определить и ограничить зоны священного.
Царь Соломон при
всей своей мудрости следовал этой логике.
Всевышний, верный
Своему завету с Давидом, показывал Свое присутствие в облаке. Облако – не вещь.
Его не присвоить и не закрыть в храме. Но Соломон продолжал гнуть свою линию:
храм – это жилище Бога, место для Его пребывания вовеки.
Священники не
могут стоять, явление славы Господней ломает порядок службы, но царь стоит на
своем.

«И не могли
священники стоять на служении по причине облака, ибо слава Господня наполнила
храм Господень. Тогда сказал Соломон: Господь сказал, что Он благоволит обитать
во мгле; я построил храм в жилище Тебе, место, чтобы пребывать Тебе вовеки» (3
Царств 8:11-13).

Соломон знал
историю, помнил о временах Моисея, когда слава Божья наполняла скинию, но при
этом ориентировался на модели соседей, посматривал на Египет и Тир.
У Моисей было
иначе. Храм не стоял на месте. У Бога не было места, у Бога был путь, и Бог вел
скинию и народ за Собой. 

«И покрыло облако скинию собрания, и слава Господня
наполнила скинию; и не мог Моисей войти в скинию собрания, потому что осеняло
ее облако, и слава Господня наполняла скинию. Когда поднималось облако от
скинии, тогда отправлялись в путь сыны Израилевы во все путешествие свое; если
же не поднималось облако, то и они не отправлялись в путь» (Исход 40:34-37).

Видение Иоанна
Богослова приоткрывает удивительное будущее, в котором храма не будет.

 «Храма
же я не видел в нем, ибо Господь Бог Вседержитель – храм его, и Агнец» (Откр.
21:22).

0
0
1
293
1674
ASR
13
3
1964
14.0

Normal
0

false
false
false

EN-US
JA
X-NONE

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:»Table Normal»;
mso-tstyle-rowband-size:0;
mso-tstyle-colband-size:0;
mso-style-noshow:yes;
mso-style-priority:99;
mso-style-parent:»»;
mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt;
mso-para-margin:0cm;
mso-para-margin-bottom:.0001pt;
mso-pagination:widow-orphan;
font-size:12.0pt;
font-family:Cambria;
mso-ascii-font-family:Cambria;
mso-ascii-theme-font:minor-latin;
mso-hansi-font-family:Cambria;
mso-hansi-theme-font:minor-latin;}

В этом же мире мы
все еще ищем те редкие места, где можно переживать славу Божью. Но слова Христа
звучат все громче – как пророчество и вызов: 

«Час наступает, когда будете
поклоняться Отцу не на этой горе и не в Иерусалиме… Бог есть Дух» (Иоан. 4:21,24. РБО-2015).

Щира вдячність має передувати отриманому дару

Щира вдячність має передувати отриманому дару

slovoproslovo.info

«Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Сол. 5:18).
Звичайна логіка підказує, що спочатку потрібно отримати, а потім вже розсипатися вдячністю. Але я підозрюю, що така логіка порочна, егоїстична.
Щира вдячність має передувати отриманому дару. Якщо людина вважає, що їй винні за замовчуванням, що хтось зобов’язаний їй щось дати, скоріше за все, не буде ні дару, ні вдячності. Бо тут діє не логіка благодаті, а логіка маніпуляції й обміну – або я зроблю так, що ви самі захочете мені дати, або ви дасте мені в обмін на те, що дам вам я.
Але якщо ми вдячні за все, то вдячні до того, як це станеться, до того, як розпізнаємо те, що трапилось як прибуткове або не прибуткове, як радісне або печальне, як хороше або погане.
Якщо вибираємо стан вдячності, то весь світ постає в іншому світлі, у світлі благодаті. Тоді неприємності обертаються користю, а труднощі радістю.
Наше життя буде бідним, без дарів і надбань, якщо будемо жити і очікувати чогось в режимі егоїзму. Навпаки, наше життя стане багатим, якщо будемо вдячні за нього Богу, якщо ми обрали режим благодаті. Тоді почнуться чудесні перетворення і важке життя перетвориться в благий дар.
Ми не отримали багато чого доброго не тому, що цього недостатньо в природі, або нам не хочуть цього дати. Ми не отримуємо більшого, бо не вдячні за те, що вже є.
Життя вже благодатне, воно саме по собі є найвеличнішим даром від Бога. І коли приймаємо його зі всіма складнощами, але з вдячністю, воно відкривається у всьому своєму багатстві.

Неповага – смертний гріх

Неповага – смертний гріх
slovoproslovo.info


«І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: «Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його – Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте?» І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: «Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм!» І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру» (Матв.13:54-58).
Ісус відвідує рідні землі. Говорить слова мудрості і сили. Але Його проповідь пробуджує в людей не захоплення і повагу, а заздрість і зневагу: «Він один з нас. Йому не личить говорити премудрості і претендувати на щось. Вискочка. Хоче виділитися. Вся Його сім’я – батько, мати, брати, сестри – нормальні, люди як люди. Він один не в собі. Син теслі не повинен бути великим розумником».
Прийшов би Ісус з багатством і владою – поважали б. А так – відкинули. І своєю неповагою позбавили себе чудес, залишились без віри і Бога, в сірості і буденності.
Неповага – один із гріхів, який можна прирівняти до смертних гріхів українців. Здавалося б, повага чи неповага – особиста справа кожного, яка не проявляється відкрито. Але це далеко не так. Неповага пов’язана з невірством в Бога і в образ Божий в іншій людині. Зневажаючи людину, ми не поважаємо образ Божий в ній, а відтак і самого Бога.
Неповага підтримує і виправдовує всі інші гріхи українців. Важко дати хабаря людині, з якою поріднився. Навпаки, легко дати тому, кого вважаєш безнадійним корупціонером. Якщо закон поважаєш, буде важко його порушити. Якщо поважаєш ближнього, навряд чи поступатимеш безвідповідально.
Неповага – непомітний, побутовий, звичайний гріх, який руйнує життя українців. В нас поважають силу, гроші, владу. Але не людину, особистість, думку, вчинок. «Зустрічаючи людину, оцінюють її за одягом», «бояться, значить поважають» – ці думки, які так часто чуємо, не характеризують наше суспільство як духовне.
В нас знайомляться без зайвих протоколів, тикаючи в груди «Ти хто такий?» В нас навіть близькі друзі після випивки кричать один одному: «Ти мене поважаєш?» І чим голосніше кричать, тим менше за цим самоповаги і поваги до інших.
Взаємна неповага приводить до того, що кожен хоче відігратися неповагою до іншого за неповагу до себе. Коли люди запізнюються, то потішають себе: «Почекають, нікуди не дінуться». Бо самі чекали, тому і інших чекати змушують. Накричати на підлеглого навіть приємно, бо до того начальник накричав на тебе. Міліціонер принижує людей, бо знає: в їхніх очах він «мєнт». Замкнуте коло неповаги, приниження, відчуження…
Але найстрашніше інше. Неповага породжує невірство. Невірство в людяність, гідність і порядність один одного. Недовіра словам, обіцянкам, рукостисканням. Я тебе не поважаю, як наслідок – тобі не вірю, в тебе не вірю, не вірю в тебе як достойну, людяну, добру людину. Так українці перетворюються в націю тих, хто не довіряє. За оцінками експертів Світового банку, 75% українців не довіряють нікому. Стосунків немає, суспільство розпадається.
Неповага-недовіра-невірство – цей страшний зв’язок допомагає зрозуміти, чому не можна вважати «неповагу» дрібним грішком. Без віри в те, що кожна людина – Божий образ і тому гідна поваги, розпадається не лише суспільство, розпадається сама людина, гниє її душа, її нудить від самої себе.
Ми не поважаємо інших, бо не поважаємо себе, не поважаємо людину (його чи мене, будь-кого) як створену Богом за Його образом і вже через те гідну нашої поваги. Таким чином, не визнаючи людину як Його творіння, не визнаємо Бога. Ми вимірюємо все своєю мірою, дивлячись на інших звисока, ставлячи себе (творіння) на місце Творця.
Неповага може бути виправданою тільки тоді, якщо Бога немає, якщо «я сам – бог». Якщо Бога немає, то ніхто нікого поважати не повинен. Тоді все дозволено. Тоді можна робити справу як-небудь. Тоді можна цінувати вигоду, а не добре ім’я. Тоді можна відноситися один до одного споживацьки. Тоді можна цінувати не людину, а те, що в неї є, що вона може дати.
Якщо ж ми віримо в Бога, то маємо вірити в те, що Він створив не тільки мене, але й інших за Своїм Образом, тим самим зробивши кожного достойним моєї поваги. Як говорить поет Юрій Шевчук, «Господь нас поважає» – не тільки мене, але і його, її, кожного.
Якщо ми поважаємо Бога, Його творіння, Його світ, Його задум, то ми будемо поважати кожного, з ким Господь дозволить нам зустрітися. Ми будемо поважати землю, на якій Він нас поселив; народ, частиною якого дозволив стати; мову, на якій говорять довкола нас. Будемо поважати кожного клієнта, догоджаючи йому найкращим чином. Ми будемо поважати тих, які чекають нас, приходячи вчасно. Ми не дозволимо собі принижувати іншого своїм багатством, красою, силою чи владою. Ми будемо пам’ятати про приклад Ісуса, сина теслі, Який став таким, як ми, і тим виявив повагу до кожної людини