Online

Archives › Статьи

Кто способен читать Божье Слово?

Кто способен читать Божье Слово?

Наш мир наполнен и даже переполнен библейскими текстами. Мы печатаем и распространяем Божье Слово многомиллионными тиражами. 
Но далеко не каждый открывает стоящую на полке Библию. Далеко не каждый понимает суть написанного. Далеко не каждый принимает прочитанное и понятое. 
Как же так выходит, что в нашем “просвещенном” мире Библию читают и понимают все меньше и меньше? Почему даже христиане пренебрегают чтением Библии и остаются в ее понимании на уровне первого класса воскресной школы? Что происходит с нами, «людьми Книги»?
Кто сегодня способен читать и понимать Божье Слово? Разве мы не живем под знаком всеобщего непонимания? Разве мы не разучились читать и вникать, копать и углубляться?
Разве не является это “закрытие”, “непонимание” Божьего Слова одним из признаков последнего времени?
***
В наше время Библия считается одной из самых сложных для понимания книг. В этом есть доля истины, так как для понимания этой книги в качестве Божьего Слова нужно просвещение Духом Святым. Без Духа она остается закрытой для понимания, поэтому она не просто сложна, она сверхсложна и просто напросто недоступна для непосвященных и непросвещенных.
В то же время Библия доступна и понятна для всех тех, кто благоговейно и молитвенно спрашивает Бога о Его воле, выраженной в этом Слове. 
Вот почему мы называем Библию “специальным откровением”, никак не сокровением, не закрытием истины. 
Бог желал и желает открыть Свою волю всем людям, поэтому Он не скрывает и не усложняет Свое Слово. 
Верно за всех нас сказал Григорий Сковорода: “Господи, благодарю Тебя за то, что Ты сделал всё нужное простым, а сложное ненужным”. 
Но вот беда: религиозные люди сами усложняют то, что Бог соделал простым. Они продают то, что Бог дает даром. 
Они присваивают себе то, что предназначается всем. 
Они говорят от имени Бога и толкуют превратно Его Слово. 
В этом трагедия избранных Божьих слуг: им было вверено столь многое, что они возгордились и присвоили себе “ключи Царства”
Пророк Исаия говорит о таких, что 
“они ослепили других, и сами ослепли; они пьяны, но не от вина, — шатаются, но не от сикеры; ибо навел на вас Господь дух усыпления и сомкнул глаза ваши, пророки, и закрыл ваши головы, прозорливцы. И всякое пророчество для вас то же, что слова в запечатанной книге, которую подают умеющему читать книгу и говорят: «прочитай ее»; и тот отвечает: «не могу, потому что она запечатана». И передают книгу тому, кто читать не умеет, и говорят: «прочитай ее»; и тот отвечает: «я не умею читать» (Ис. 29:9-12).
Согласно пророчеству Исаии, неспособность религиозных лидеров понимать Божье Слово станет одним из наиболее явных признаков грядущего суда над миром, но также над избранным народом. 
“И сказал Господь: так как этот народ приближается ко Мне устами своими, и языком своим чтит Меня, сердце же его далеко отстоит от Меня, и благоговение их предо Мною есть изучение заповедей человеческих; то вот, Я еще необычайно поступлю с этим народом, чудно и дивно, так что мудрость мудрецов его погибнет, и разума у разумных его не станет” (13-14).
Грядет Божий суд над всеми, кто оправдывает неправду и постправду, кто мнит себя мерилом всех вещей и глумится над истиной, кто путает наивных и доверчивых, кто самоуверен в своих превратных толкованиях Божьего Слова.
День суда над самозванными вождями станет праздником для ищущих Бога нищих и простых, нуждающихся и кающихся, смиренных и сокрушенных: “И в тот день глухие услышат слова книги, и прозрят из тьмы и мрака глаза слепых.  И страждущие более и более будут радоваться о Господе, и бедные люди будут торжествовать о Святом Израиля, потому что не будет более обидчика, и хульник исчезнет, и будут истреблены все поборники неправды, которые запутывают человека в словах, и требующему суда у ворот расставляют сети, и отталкивают правого” (18-21).
Бог посрамит мудрых и гордых, важных и наглых. Но оставит шанс даже для них: если “они свято будут чтить имя Мое и свято чтить Святого Иаковлева, и благоговеть пред Богом Израилевым. Тогда блуждающие духом познают мудрость, и непокорные научатся послушанию” (23-24).
Это то, что нужно всем нам сегодня – свято чтить имя Божье и благоговеть перед Богом. Только тогда, открывая Библию, мы будем понимать Божью волю. Только тогда, читая святые слова, будем наполняться Духом и слышать живое Божье Слово.

Когда священник и пророк спотыкаются

Когда священник и пророк спотыкаются

Бог благословляет избранных больше прочих, но и наказывает больше всех. Он больше дает, но и больше спрашивает. Он любит, но и ревнует. 
Сколько бы не говорил Исаия о грядущем возмездии для внешних врагов, больше всего обличений и наказаний он произнес для своего же народа.
Горе внешним врагам, но еще больше горя – своим родным, любимым, но мятежным и неверным.
“Горе венку гордости пьяных Ефремлян, увядшему цветку” – “ливень с градом и губительный вихрь” повергнут его на землю (Ис. 28:1-2). 
Господь посрамит всякую гордость агрессивных соседей и будет сражаться за своих избранных. Он будет венцом и короной для малого остатка. С Ним слабый сможет побеждать, бедный будет процветать. 
“В тот день Господь будет великолепным венцом и славною диадемою для остатка народа своего, и духом правосудия для сидящего в судилище и мужеством для отражающих наприятеля до ворот” (Ис. 28:5-6).
Господь будет на стороне угнетенных, нищих и слабых. Это должно быть доброй вестью, от которой Иерусалим возликует.  
Но вот беда – они такие же, как и их обидчики. Такие же гордые, такие же пьяные. Им не нужно мужество, потому что они не собираются отражать неприятеля. Им не нравится правосудие, потому что они любят мзду и неправду. 
И самое страшное, что в их среде более нет богобоязненных священников, нет знающих и исполняющих Божью волю пророков.  
“Но и эти шатаются от вина и сбиваются с пути от сикеры; священник и пророк спотыкаются от крепких напитков; побеждены вином, обезумели от сикеры, в видении ошибаются, в суждении спотыкаются” (7).
Священники и пророки заблудились. И это был их выбор, потому что они противились и бунтовали, не слушали и не слушались. Вместо того, чтобы учить народ Божьем слову, они придумали свою собственную религию, систему правил, сеть для доверчивых, бизнес на нуждах.  
«Им говорили: “Вот – покой, дайте покой утружденному, и вот – упокоение”. Но они не захотели слушать. И стало у них словом Господа: заповедь на заповедь, заповедь на заповедь, правило на правило, правило на правило, тут немного, там немного – так что они пойдут, и упадут навзничь, и разобьются, и попадут в сеть и будут уловлены» (12-13).
Священники и пророки стали злейшими врагами Бога, потому что заменили Его собой, подменили правду ложью, завет с Богом – сводом бесконечных правил. Они запутались сами в этом лабиринте заповедей и толкований, и запутали своих слепых и наивных последователей.
Они привыкли, что люди их боятся и почитают за представителей Бога.
Но Сам Бог называет их кощунниками и лжецами: “Слушайте слово Господе, хульники, правители народа, который в Иерусалиме” (14).
Он больше не считается с ними. Он истребит их и поставит взамен новое основание.   
“Посему так говорит Господь Бог: вот, Я полагаю в основание Сиона камень – камень испытанный, краеугольный, драгоценный, крепко утвержденный: верующий в него не постыдится. И поставлю суд мерилом и правду весами; и градом истребится убежище лжи” (16-17).
Пророк Исаия не жалеет слов для своих коллег и братьев. Священники и пророки больше не представляют Бога, не знают Его и не ведут народ к Нему. Верующий в них – постыдится.
Все основания разрушены. И тот, кто говорит, будто в религии можно найти опору и надежду, — наивный, глупый, или лживый.
Так было в дни пророка Исаии, так будет и в наши дни.
Священники и пророки наших дней пытаются продать свои услуги, но их основания шатаются, да и они сами спотыкаются. Возможно, они еще помнят буквы закона и предания старцев, еще умеют говорить красиво и авторитетно, но в их словах и делах нет ни правды, ни правосудия. И это первый признак отступления от Бога – когда правда и правосудие, милость и справедливость больше не волнуют. 
Это то, что мы видим вокруг себя. Но пророк Исаия на то и пророк, что видит дальше и больше этого бедствия. Он видит, как Бог полагает новое основание, камень краеугольный, драгоценный, крепко утвержденный. Он утверждает, что верующий в него не постыдится. Это основание нового мира. Если наши священники и пророки не стоят и не строят на этом камне – они хульники и лжецы. Если мы не стоим и не строим на этом камне – ливен с градом смоет нас. 
Нас мир шатается как пьяный, лжесвященники и лжепророки шатаются вместе с ним. Даже больше, они шатают и раскачивают мир еще сильнее.
Но Бог созидает Свое Царство. И его основания – непоколебимы. Они – мерило для суда и весы для правды.
Как только мы присваиваем себе право быть мерилом и весами, вольными толкователями Божьего закона и распорядителями Его благодати, мы начинаем шататься и расшатывать всем вокруг нас.
Но приходит “тот день”, когда все рухнет. Все, кроме Божьего Царства, выстроенного на краеугольном камне. 
Вопрос не в том, насколько мы сильные и умные, чтобы удержаться и устоять в “тот день”. Вопрос в том, на чем мы стоим. 

Породільні страждання нового світу

Породільні страждання нового світу

Перша публікація: Слово про Слово

Підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» Ісус же промовив у відповідь їм: «Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох». Мт. 24:3–5
Запитання учнів нам здається надзвичайно актуальним і зрозумілим. Як і вони, ми відчуваємо тривогу, тому що руйнується звичний світ, насувається хаос. Як і в той далекий час, ми запитуємо: як розуміти події, як упізнати наступаючий кінець, як передбачити й підготуватися? Ми хочемо знати ознаки й терміни. Але у відповідь чуємо: «Стережіться, щоб вас хто не звів».

ГОЛОВНА ОЗНАКА
Нам здається, що Христос уникає відповіді, але це й є Його відповідь. Він хоче, щоб ми стежили за собою, не спали. Для Нього це важливіше за будь-що інше – важливіше, ніж цікаві факти, підрахунки, розслідування та дискусії.
Водночас у Його пораді берегтися зваблювання є пряма відповідь на питання про головні ознаки останнього часу. 
Омана і є головною ознакою кінця. Омана – це солодка, приємна неправда. Зваблюють із підступною усмішкою й при цьому нічого не вимагають, окрім згоди на брехню, зраду та відступ.
Звичайно, зваба загрожувала завжди, але зараз ця загроза досягла немислимих масштабів. І це зближує наш час із пророцтвом Христа, коли переважна більшість буде служити брехні та переслідувати тих небагатьох, хто залишиться вірним істині. «На муки тоді видаватимуть вас, і вбиватимуть вас, і вас будуть ненавидіти всі народи за Ймення Моє. І багато хто в той час спокусяться, і видавати один одного будуть, і один одного будуть ненавидіти. Постане багато фальшивих пророків, і зведуть багатьох. І через розріст беззаконня любов багатьох охолоне. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мт. 24:9-13).

НЕЧИСЛЕННІ
Зверніть увагу, як часто в цих віршах звучить слово «багато»: багато спокусяться, багато зненавидять, багато зрадять, багато охолонуть у любові. А «витерпить» – в однині. Вірний майже завжди самотній, вірні завжди в меншості.
Ця диспропорція, разючий контраст між багатьма й небагатьма, натовпом і одиницями, – ознака останнього часу. Якщо ви бачите навколо себе, як більшість легко погоджується з неправдою і гріхом, можете бути впевнені: КІНЕЦЬ близький.
Трохи соціології. Як говорять дослідники, для того, щоб якась соціальна група стала впливовою і могла змінити суспільство в цілому, їй потрібно досягти 5% від загальної чисельності. На сьогодні чисельність євангельських християн у пострадянських країнах коливається в межах 1%. Євангельські віруючі – явно в меншості.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОЖНОГО
Масове зваблення повинне нас лякати куди сильніше, ніж війна. Чому? Бо війна, як правило, не в нашій владі, а ось піддатися або не піддатися спокусі – наша відповідальність.
Ось чому Христос попереджає про спокуси й лише потім продовжує мову про війни та інші нещастя: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями. А все це початок терпінь породільних» (Мт. 24:6-8).

ЦІНА ІСТИНИ
Христос попереджає, щоб ми стежили не за зовнішніми подіями, але за собою, тому що основна загроза походить не від духу війни, але від духу зваблювання. Жертв пропаганди набагато більше, ніж жертв війни.
На тлі загального сну ті деякі, що не сплять, повинні свідчити про істину (Мр. 13:9): «Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм».
Свідчення – аж ніяк не легка й весела розповідь про побутову подію, не шоу й не оплески, не солодка вата й не розваги. Християнське свідчення пов’язане з мучеництвом. Це коли я свідчу про те, що тільки Христос – Господь, що істина – не думка більшості, а Його воля. Як ви розумієте, це не подобалося багатьом і раніше, і не може подобатися сьогодні. Саме за це перших християн розпинали, віддавали на розтерзання звірам. Саме за це можна накласти головою і сьогодні.
Коли більшість називає чорне білим, коли про істину мовчать, коли страх паралізує, тоді свідчення вірних набуває особливої цінності. Я впевнений, що Бог готує нас не для тихих і мирних часів, але для сміливого й мужнього свідчення під час масового відступу.
Свідчення народам – це не тільки поширення Євангелія в мирний і спокійний час. Свідчення прямо пов’язане з війнами, катастрофами та переслідуваннями.
Свідченням буде мудра й терпляча поведінка християн серед лих.
На тлі загального зваблювання вони будуть зберігати здоровий глузд і вірність Христу. Вони не дозволять маніпулювати собою, і вони не будуть торгувати своїми переконаннями. Вони будуть відділяти істину від брехні й проголошувати її сміливо і голосно.

ДОРУЧЕННЯ
Те, що нам довелося жити в дні масового зваблювання, – не трагедія, а привілей. Божа довіра й доручення, можливість послужити сонним людям протверезним словом істини. Ми потрібні Йому, і Він готує нас: «…дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші» (Лк. 21:15).
Ми знаємо, що «проповідане буде це Євангеліє Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець» (Мт. 24:14). Але що буде являти собою ця проповідь? Не тільки і не стільки телепередачі, глянцеві журнали, подарункові видання Біблії, концерти та місіонерські поїздки. У першу чергу знадобиться сміливе слово мученика, яке розганяє пітьму й відкриває правду, викриває зговірливу більшість і прославляє єдиного Господа. Найкращим свідченням древньому Римові, який шукав лише хліба й видовищ, був крик вмираючого, але не зламаного християнина: «Ісус – Господь!» Найкращим свідченням сучасному світові, одурманеному пропагандою і споживацтвом, буде все те ж слово: «Ісус – Господь!» Це сміливе сповідання викликає ненависть світу, але саме воно владно торкається відкритих сердець.

ШЛЯХ ЗВАБЛЮВАННЯ
Панування Христа заперечують не лише мечем, але й напівправдою, не тільки погрозою, але й принадністю. Основна небезпека зваблювання не в тому, що люди помиляються, не розуміють, не усвідомлюють. Кожен із нас може заплутатися, обманутись у своєму виборі, але якщо не стежити за собою, то брехня посилюється й губить. Найстрашніше, що омана веде до зради Христу й царюванню Його. Всі, що вступили на дорогу брехні, рано чи пізно приймають брехню за правду, антихриста за Христа, князя світу цього за Господа.
Нам починає здаватися, що «Царство, і сила, і слава» належать не Богові, бо Бог далекий, а дияволу, оскільки він ближче й більш корисніший. Іноді здається, що те, що ми так довго просили в Бога, може легко й швидко дати диявол чи його слуги. Тоді замість Христа ми починаємо поклонятися антихристові.
Нас зваблює мистецтво пропаганди, чарівність розпусти, влада зла, рейтинги, самовпевнені промови, популізм, підтасовування, красиві картинки, думки експертів, обіцянки й перемоги. Проте варто пам’ятати попередження Христа, що лжехристи прийдуть під Його ім’ям, що зло не буде називатися злом, але вбереться у світлий одяг. «Бо повстануть лжехристи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити ознаки та чуда, щоб спокусити, як можна, і вибраних. Але вистережіться! Я сказав вам усе наперед» (Мр. 13:22-23).

ВНУТРІШНІЙ ВОРОГ
Гоніння прийдуть не тільки ззовні. Поділ і ворожнеча проникнуть у середовище віруючих людей. «І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків, і їм смерть заподіють. І за ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мр. 13:12-13). Насправді дивує не сила зла, а те, що зло може звабити навіть добрих людей. Турбує не стільки чисельність й жорстокість ворогів, скільки зрада друзів.
Точно так само, як замість Царя будуть неправдиві царі, замість Христа – лжехристи, так само замість Церкви будуть церкви-підробки. Звичайно, люди будуть відчувати різницю й обман, але далеко не кожен захоче ризикувати своїм благополуччям або своєю головою, ставлячи «зайві запитання».
«Стежити за собою» означає затверджуватися в здоровому євангельському вченні, зберігати єдність і спілкування з вірними, розпізнавати духів, не брати участі в ділах темряви й викривати їх. Все це зміцнює в нас імунітет до пропаганди.

СИЛА ВІРНОСТІ І РАДІСТЬ ПЕРЕМОГИ
Пильний християнин ставить собі запитання: «Хто Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу» (1 Петра, 1:3-5).
Пильний не розмінює себе на думки й сенсації, не дивиться телевізор до запаморочення або нестями. Він стежить за собою, звіряючи себе з Христом, не втрачаючи Його з поля зору. Він боїться одного – залишитися без Христа, зрадити собі та Йому.
Хто боїться Бога й найбільше цінує вірність Йому, той не боятиметься воєн і військових чуток, гонінь і лих. «Початок терпінь» він сприймає з радістю, бо ці «терпіння» не на смерть. Це породільні страждання, в яких приходить Царство Боже.
Багатьом здається, що в хворобах вмирає все добре, що ще є в світі, але це не так. Світ хворий на муки народження: народжується нова епоха – Царство Боже, яке проростає зсередини, як насіння, і заквашує світ, як закваска. Християнин не боїться «початку хвороб», оскільки знає, що в них народжується Царство. І увійти в це Царство зможуть ті, хто не піддався спокусі, хто не зрадив Цареві.
Учасником наступаючого Божого Царства стане лише той, хто сповідував панування Ісуса, хто вірив тільки Євангелію, хто не соромився істини і не пристосовувався до віку цього, але свідчив своїм життям і смертю

Разве бьет нас Господь так, как бьет тех, кто бьет нас?

Разве бьет нас Господь так, как бьет тех, кто бьет нас?

Нам всегда кажется, что нас наказывают сильнее, чем
других.
Но вопрос не в том, сильнее или нет. Главное – с какой
целью.
Божий народ всегда может быть в уверен в том, что
наказание служит доброй цели, что Всевышний не перестает любить даже во гневе,
что Его кары не губят, но исправляют и очищают.
Даже проходя через страшные беды, избранные Божьи не
имеют оснований недоумевать и отчаиваться. Они могут и должны знать, почему это
с ними происходит.
Там, где обычные люди приходят в панику, избранные знают,
что от них ожидается, Кому молиться. Там, где простые люди ожесточаются на Бога,
верующие знают, перед Кем каяться и в чем исправляться. Там, где мирские люди
видят конец привычного порядка, праведники видят наступление Божьего Царства.   
Поэтому пророк Исаия смотрит дальше темных дней, видит
свет в конце.

 «Придет день — укоренится Иаков, расцветет, раскинет ветви
Израиль, заполнит весь мир урожаем своим! 
Разве Он бил их так же, как тех,
которые били их?»
 (Ис. 27:6-7, здесь и далее в переводе РБО-2011).

Как Он наказывает Своих? Если мы зададимся этим вопросом,
мы поймем, для чего Бог бьет нас и к чему нас готовит, как Он воспринимает наши
грехи и почему без наказания обойтись нельзя.
Об этом – отдельная песня. 

«В тот день о прекрасном
винограднике пойте! Я, Господь, охраняю его, поливаю постоянно. Чтобы с ним
беды не случилось, охраняю Я его днем и ночью! Нет во Мне гнева. Но если
произрастит он Мне колючки и тернии, Я пойду на него войной, сожгу дотла! Пусть
лучше он ищет защиты Моей и заключит со Мной мир, пусть мир со Мной заключит!»
(2-5).

Мы – Его «прекрасный виноградник». Он не воююет с нами,
Он охраняет и поливает нас. Он заботится о нас настолько, что готов «пойти
войной» против колючек и терний. Он не может терпеть оскорбление и осквернение
прекрасного.  Иногда не остается никакого
другого средства, кроме очищения огнем.
Наказание от Господа спасает, а наша собственная
безнаказанность – губит.  
Господь сжигает для того, что Израиль в конце концов заполнил
весь мир урожаем.
Господь изгоняет и рассеивает, чтобы в конце дней собрать
сынов Израиля, собрать всех до одного.

«И будет в тот день: протрубит большой рог — и придут те,
кто затерялся в Ассирии, и те, кто был изгнан в Египет, и поклонятся все они
Господу на святой горе, в Иерусалиме» (13).

После всех изгнаний и скитаний, судов и наказаний мы
вернемся другими. Опаленные и очищенные, мы не будем больше спорить и
бунтовать, бесчинствовать и блудодействовать. Потерянные вернутся обретенными.
Мы вернемся на святую гору поклониться Святому Имени Его и
быть святыми подобно Ему. Мы вернемся благодарными за кары и огонь, за
болезненное очищение и приятную чистоту, за новый вечный день и счастье быть
Его уделом.

Спрячься ненадолго

Спрячься ненадолго

Бывают времена, когда мы не можем ничего сделать, кроме
как скрыться и переждать беду.
Благо, у нас есть, где укрыться.  


«Есть у нас укрепленный город! Спасенье
даровано нам, оно — как стена и вал. Откройте ворота, пусть войдет народ
праведный, верный! Тем, кто духом тверд, благоденствие Ты пошлешь — на Тебя они
уповали» (Ис. 26:1-3, здесь и далее в переводе РБО-2011).


У других – не так. У всех, кто хвалится своей силой и не
уповает на Господа, рухнут самые высокие стены, падут самые сильные воины.
Неверующему и неверному некуда укрыться.
Отделяясь от Бога, люди протипоставляют себя Ему. Ведь
Господь – «вечная скала». А людские затеи – всего лишь замки из песка. Куда бежать
в день гнева? Отвергнув Бога, они отвергли спасение.
И вот вознесшийся город повержен «наземь, в пыль».  
Почему не пожалеть красоту наших замков и высоту амбиций?


«Если помилован будет злодей, не узнает он, что такое справедливость. В стране,
где добродетель царит, он по–прежнему будет грешить, а на величие Господа и не
посмотрит он» (10).


Праведники могут сожалеть о судьбе нечестивых, но они
знают, суд неизбежно свершится. 



«О Господь! Ты занес уже руку Свою, но они не
видят ее…. Пожрет врагов Твоих огонь» (11).


И они знают, что в эти страшные дни есть шанс даже для
отпетых злодеев: 



«В бедствиях, о Господь, люди ищут Тебя; горечь страдания —
это Твое наставление им» (16)
.


Увидив все это сбывающимся, люди все еще могут, подобно
герою «Путешествия пилигрима», выйти из города Разрушения.
Из этого города нужно бежать, пока не поздно.
Это хорошо чувствовал Пушкин:

«Наш город пламени и ветрам обречен;
Он в угли и золу вдруг будет обращен,
И мы погибнем все, коль не успеем вскоре
Обресть убежище; а где? о горе, горе!».

Люди стали врагами Богу тогда, когда решили отделиться и
построить свой город. В нем нет места праведникам, там их терзают и убивают,
оттуда их изгоняют.
Праведники здесь чужие и они не скрывают своей инородности,
они молятся и поют: 



«О Господь, Бог наш! Другие владыки, не Ты, правили нами,
но мы призываем только Твое имя» (13).


В этих словах праведники выражают свою преданность
высшему Царю и Царству. Они идут в иной город, в котором можно надежно укрыться. 



«Путем Твоих заповедей мы идем: о Господь, на Тебя надеемся мы! Имя Твое
призывать — вот чего жаждет душа» (8).


Они мыслят скромно о своих возможностях: 


«Мы были
беременны, мы страдали, но родили только ветер. Не добиться нам побед на земле,
не падут обитатели мира» (18), «Все, чего мы достигли, — все это Ты сделал за
нас» (12).


Они не могут восстановить справедливость и воскресить
мертвых. Но Бог может все это. 



«Вот, выходит Господь из жилища Своего –
покарать обитателей земли за преступления их! И тогда явит земля всю пролитую
кровь, перестанет скрывать убитых» (21). 



Но это же время казней станет временем
воскресения праведных, жизнь не закончится, лишь обновится:



 «Тела умерших моих вернутся к жизни! Проснитесь,
радостно восклицайте, лежащие в прахе! Роса Твоя — светоносная роса! Земля
отпускает мертвых» (19).


Скоро мы увидим все это, а пока нужно укрыться в Господе
и ждать Его спасения: 



«Иди же, о народ мой, укройся в комнатах, закрой двери!
Спрячься ненадолго — вскоре кара минует» (Ис. 26:20)».
 



Наступает именно такое
время.
Делай что можешь, пока еще день. А когда наступит вечер –
спрячься. В это время от нас мало что зависит. Мы можем лишь петь и молиться. 

Так
было во дни Исхода. Так будет и в наши последние дни.

Убежище нищих

Убежище нищих

День Божьего суда – день страшный. Но не для всех.
Враги, тираны, притеснители будут посрамлены. Гордые и
лукавые – унижены. Гневные и буйные – укрощены.
Но бедные и нищие в тот день будут радоваться и петь 

«Господи!
Ты Бог мой; превознесу Тебя, восхвалю имя Твое, ибо Ты совершил дивное;
предопределения древние истинны, аминь. Ты превратил город в груду камней,
твердую крепость в развалины; чертогов иноплеменников уже не стало в городе;
вовек не будет он восстановлен. Посему будут прославлять Тебя народы сильные;
города страшных племен будут бояться Тебя, ибо Ты был убежищем бедного,
убежищем нищего в тесное для него время, защитою от бури, тенью от зноя; ибо
гневное дыхание тиранов было подобно буре против стены. 5 Как зной в месте
безводном, Ты укротил буйство врагов; как зной тенью облака, подавлено
ликование притеснителей» (Ис. 25:1-5).

Божьи дела дивны тем, что Он оказывается вовсе не на
стороне сильных мира сего.
Как бы ни пытались тираны подвердить свое право на власть
и насилие ссылками на Бога, как бы ни пытались сервильные богословы и
священники оправдать свое угодничество перед сильными миреа сего, Бог
напоминает часто и громко, что Он – на стороне нищих.
Более того, Бог Сам послужит убежищем для нищих, защитой
от бури, тенью от зноя.
Гнев тиранов и притеснителей натолкнется на Бога как на
стену.
Бог будет сражаться за «нищих», т.е. за всех тех, которые
взывали к Нему и уповали на Него.
Нищие – это те, которые не могут спрятаться за стенами
города, не могут представлять собой силу и величие. Поэтому они бегут на гору,
надеясь на милость и помощь Господа.
И будет так, что твердыня высоких стен рухнет, все города
падут, все сильные будут попраны.
И лишь на горе будет радость и пир.

«И сделает Господь Саваоф на горе сей для всех народов
трапезу из тучных яств, трапезу из чистых вин, из тука костей и самых чистых
вин…. Поглощена будет смерть навеки, и отрет Господь Бог слезы со всех лиц, и
снимет поношение с народа Своего по всей земле; ибо так говорит Господь. И
скажут в тот день: вот Он, Бог наш! на Него мы уповали, и Он спас нас! Сей есть
Господь; на Него уповали мы; возрадуемся и возвеселимся во спасении Его!» (Ис.
25:6-9).

Убежище нищих – не города и крепости, не гордые цари и сильные
армии, но упование на Господа. Это упование на Господа может стоить им
жизни, потому что тираны хотят, чтобы боялись только их и уповали только на их
милость. Но те, кто боятся Бога больше, чем тиранов, будут спасены.
Падут все города, казавшиеся неприступными.  Будут посрамлены все цари, казавшиемся
вечными.
Но на Господней горе будет пир без конца. Господь Сам
сделает трапезу для всех народов, из самых тучных яств и самых чистых вин. И не
будет конца этому пиру, потому что не будет более смерти. И не будет конца
хвалебной песне, потому что не будет более тиранов и притеснителей.
Жалок тот, кт ищет милости у тирана.
Изменяет Богу тот, кто боится сильных мира сего больше,
чем Его.
Но для всех тех, кто сделал Бога убежищем и пел «Господи!
Ты Бог мой!» среди угроз и бед, будет вечный праздник и пир горой.
Не стоит трепетать перед царями и метаться по земле в
поисках убежища. Все это напрасно.  В
этом мире есть только одно убежище – Господь, Бог наш. И в этом убежище мы
находим не временное пристанище, но вечную жизнь.
Некоторые тираны живут долго, некоторые сильные мира сего
живут богато. Но только уповающие на Господа, только нищие духом живут и пируют
вечно.

You can’t fulfill the Great Commission without having been filled with His greatest love first

You can’t fulfill the Great Commission without having been filled with His greatest love first

I was going
to talk about our ministry and the big work that God is allowing us to be part
of. At the same time I understand that before we can do something for God and
together with God it would be good for us to explore another topic: our
commitment to God and renewing our commitment. We can’t serve God without
loving Him or without being totally surrendered to Him. And we can’t love God
if we don’t renew our love for Him or are not restored in our commitment to Him
after we make mistakes and fail God.
I have been
thinking for quite a while now about something that we as Christians don’t talk
very much about yet it’s so important for most of us and that is, what do we do
after we make mistakes and bad choices? What can be worse than a messed up
relationship with the one you love? And it doesn’t matter whether we did
something really bad or just small stuff. It doesn’t matter whether it was due
to our weakness or we did it on purpose. It doesn’t matter what we meant by it
or even what we did specifically. What matters is that it did happen and it
happens all the time. At least it does with me. What can we do after it
happens?
We need to
renew our relationship. The thing that we did, didn’t ‘cancel’ our first
commitment. But something broke inside. It didn’t completely break as we didn’t
stop believing in God. But it did break enough for us to probably be unable to
live our lives to the fullest in that condition. We’ll carry on with a sense of
brokenness, inside conflict, unhealed wound…
All of that
is part of my personal experience. I never doubted God but what I really needed
was to renew my relationship with Him after disagreeable or really bad choices.
That’s why I
love the last conversation of Jesus with Peter recorded in the last chapter of
the gospel of John.
When they
had finished eating, Jesus said to Simon Peter, “Simon son of John, do you love
me more than these?”
“Yes, Lord,”
he said, “you know that I love you.”
Jesus said,
“Feed my lambs.”
Again Jesus
said, “Simon son of John, do you love me?”
He answered,
“Yes, Lord, you know that I love you.”
Jesus said,
“Take care of my sheep.”
The third
time he said to him, “Simon son of John, do you love me?”
Peter was
hurt because Jesus asked him the third time, “Do you love me?” He said, “Lord,
you know all things; you know that I love you.”
Jesus said,
“Feed my sheep. Very truly I tell you when you were younger you dressed
yourself and went where you wanted; but when you are old you will stretch out
your hands, and someone else will dress you and lead you where you do not want
to go.” Jesus said this to indicate the kind of death by which Peter would
glorify God. Then he said to him, “Follow me!”
Peter turned
and saw that the disciple whom Jesus loved was following them. (This was the
one who had leaned back against Jesus at the supper and said, “Lord, who is
going to betray you?”) When Peter saw him, he asked, “Lord, what about him?”
Jesus answered,
“If I want him to remain alive until I return, what is that to you? You must
follow me.” (John 21:15-22)
I remember
studying the gospel of John when I was little and it felt very special to me.
The way I can describe it, it felt so serene, tender and radiant. One verse
from second chapter really caught my attention. “What Jesus did here in Cana of
Galilee was the first of the signs through which he revealed his glory; and his
disciples believed in him.” (John 2:11) I thought to myself, “So strange that
they had already said ‘yes’ to Him, they had followed Him, and believed in Him
only when walked with Him.” It would be so great if we got the whole deal right
from the beginning. But it didn’t happen the way I wanted it to be.
Similar to
other disciples, Peter responded to the words “Follow Me and I will make you
fishers of men.” And then all of a sudden he got scared and said, “I don’t know
Jesus.”
There were
many times when he “believed.” And then there was one time when he lost
everything. Or so we think. We think that we can do things that will cancel
everything. But God doesn’t think so. He always gives us second chances.
And the
final conversation that Jesus had with Peter is an invitation to all of us to
examine ourselves and renew our commitment and renew our love.
When I was
being ordained for the ministry, one of the pastors asked me a simple question,
which is a Jesus’ question, “Do you love Him more than these?”
In order to
feed the Lord’s sheep we need to love more, we need to serve more and think
less of ourselves. That includes thinking less of our bad past.
The question
that the senior pastor asked me impacted me so much that my heart still beats
faster every time I think of it. It really was as if it came directly from the
Lord.
Let me
explain why it’s so important to me.
I grew up in
a Christian home and was quite young when I answered the Lord’s call to follow
Him and be the fisherman of souls. I remember so vividly how it happened. It
was in summer at night in a Christian camp. It was still during Soviet Union
times. We went very deep into the woods so we wouldn’t be found. And there, our
older ministers taught us on faith and faithfulness. We called it our “woods
church.” It wasn’t exactly a camp or some type of recreation. It was precisely
that, a church.
That night I
listened to real stories of those who went through persecutions for their faith
and remained faithful to God. And I thought, “Isn’t that the best way to live
your life by giving it to this high purpose – serving Christ and His church,
His sheep?”
I still have
a commemorative card about that day that says, “To Michael Cherenkov on his day
of accepting Jesus into his heart.” That really was the most important day of
my life when I made a decision to follow Jesus and carry out His work.
But then
there were many mistakes and weaknesses in my life. Some of them were so
serious and sensitive that I thought, “I am not worthy of carrying out God’s
work. I am not to be among His disciples.”
I tried to
go back to simple life of ordinary people to fish like everybody else. But it
didn’t work out for me. Because when you once experienced that joy of following
Christ you will never be happy without Him and you will never be able to
replace Him with anything. No success, dreams, fun or thrill will fill that
void.
When we
understand that there is no greater joy than follow Christ, and that the world
is empty without Him, and that we can’t even catch a fish without Him, we
suddenly meet Him. Or rather, He meets us with fish, bread and a very simple
question:-
“Simon son
of John, do you love me more than these?” (Σίμων ’Ιωάννου, ἀγαπᾳϋς με πλέον τούτων?).
How much do
you love me? How highly do you appreciate me? Do you revere me and choose me
over others?
Jesus
repeats His question three times reminding Peter about his three denials but at
the same time, healing that rejection and overcoming it in the confident
strength of the increased love.
Jesus
repeats His question because He wants us to answer it not simply with our
feelings but with our mind as well. He doesn’t want us to answer it impulsively
but rather, He wants us to make a calm and conscious decision.
When Jesus
tests us, He doesn’t do it to reproach us for our weakness but to establish us
in our commitment. It’s amazing that after what happens He doesn’t lower us in
rank but entrusts us with even greater ministry.
The Lord has
a lot of work for us to do but what He has even more for us is His trust and
love.
For us to be
participants of His saving mission in the world we need to renew our
commitment, our love to Him. Only then we’ll be able to fulfill His great
commission.
We can’t
feed His sheep if we don’t open up to His love to the full and don’t learn to
love him in return. And we won’t learn to love from the first try if we don’t
examine our relationship with Him, work on it to make it better and renew it.
You can
renew your love towards God only when you listen to His voice more attentively
and more obediently than your own weak and spoiled self, when you are ready to
move forward with Him instead of remaining in the captivity of the past; when
you can accept God’s will for you and trust Him with big and unknown future;
when you go “where you don’t want to go;” when you are willing to glorify God
even with your death; when you stop comparing your life with that of others;
when you are ready to imitate Him and serve others,  when you are wailing to take care of His
sheep and not yourselves; when you don’t believe in yourself anymore but only
in Him; when you understand that you can’t follow Him without loving Him; that
you can’t love Him without receiving His love, forgiveness, healing and trust;
and that you can’t fulfill the Great Commission without having

AGAINST THE STREAM

AGAINST THE STREAM
Pic by Thomas Leuthard
***
The original post on the USMB website, June 14, 2019

All my life
I have been going against the stream. I grew up in the Soviet Union where
everyone marched together in columns and singing the same songs, glorifying the
communist leaders. At first it was interesting, but then everything became more
complicated because the price for a dissenting opinion was always rising.
Saving my face in the mass was not easy, especially because I was a Christian
and my parents were repressed and enemies of the people who make up the mass.
My family
lived very poorly. My mother was often ill, and my father was regularly fined
for participating in illegal religious activities. I remember when the police
came to our apartment for searches and “conversations.” They dispersed prayer
meetings and took my father to the police station. My dad was jailed for four
to five years for his faith and my mom was expelled from the university she was
attending. Therefore, I could not be part of society; I was in opposition. My
parent’s strong example of faith and the power of prayer helped me find my
calling and be faithful.
I read the
Bible at a very young age and began to understand my own distinction and
advantage more clearly. I soon realized I had a special vocation to share
knowledge about God to people who knew nothing about him. I had the opportunity
to be an important witness for God, a storyteller of biblical stories.
At school
everyone was admitted to the October Party and to the Pioneer Party,
organizations of young communists. I did not want to be a part of their
society, not because my parents or my church put pressure on me; no, they gave
me the right to choose. I alone stood by and cried from the offensive words the
teachers showered over me. When I was rejected by my teachers and students, I
saw God moving in my life in a very special way. This was my first personal
choice: to go against the stream and follow Jesus with the “little flock”
rather than the atheistic majority. The people around me were not so much
annoyed as they were interested in my faith and my differences. They asked
questions, argued and were angry, but they were not indifferent. That is when
the news of God spread even more.
Today, we
have even more challenges. In many countries where Mission Eurasia works, one
can be imprisoned for sharing a link to an online Bible or inviting guests to
talk about God. Other global challenges are the daily overload of “urgent”
matters and the constant distraction of useless things.
In this age
of omnipresent social networks and digital realities, it is important for each
of us to discern the voice of God and follow him every moment of our lives,
without wasting our lives on secondary or distracting things. It is not easy,
but it is vital to focus on the most important voice—the voice of God and our
obedience to it. This attracts the attention of society, and society wants you
to renounce your beliefs and values and live like everyone else.
My four
children love this song very much:

Row, row,
row your boat,
Gently down the stream.
Merrily, merrily, merrily, merrily,
Life is
but a dream.

I love this
tune too, and I would very much like to agree with the lyrics of the song. But
life is not a dream. In order to remain faithful, we have to go against the
stream, doing our best whether it is fun or not so much fun. I don’t believe in
the moral majority, I believe in the “influential minority,” or speaking in
Biblical language, I believe in the “holy remnant.” So, I prefer to be a black
sheep rather than majority leader.
Today I
continue my journey against the stream. Every day I face the same radical
challenge: to row my boat gently down the stream or follow Jesus and His
commandments. May God strengthen me and you to follow and serve Him, and only
Him.

Обнови свое посвящение

Обнови свое посвящение

Чем чаще мне приходится говорить о теме миссии, о том большом деле, в котором Бог доверяет нам участвовать, тем сильнее я чувствую, что здесь упускается что-то важное.  Прежде, чем мы сможем сделать что-то для Бога и с Богом
вместе, нам нужно разобраться еще c одной темой – темой посвящения и обновления
своего посвящения. Мы не можем служить Богу без любви к Нему, без полной отдачи
Ему. И мы не можем любить Бога, не обновляясь в нашей любви, не
восстанавливаясь в нашем посвящении после не очень удачных или откровенно плохих
моментов.
Я давно думаю об этом
непопулярном, но очень важном для большинства христиан вопросе – как жить после
того, как случилось нечто плохое. А что может быть хуже испорченных отношений с
тем, кого ты любишь? Не важно – много мы натворили или не очень, по-крупному,
или по мелочи. Не важно, по слабости или по умыслу. Не важно в каком смысле и в
чем именно. Но это случалось и случается. По крайней мере, со мной. И что тогда
делать?
Тогда мы
нуждаемся в обновлении наших отношений. То, что случилось, не отменило нашего
первоначального посвящения. И все же, что-то сломалось внутри. Сломалось не
так, чтобы полностью. Мы не перестали верить в Бога. Но сломалось достаточно
серьезно, так что мы вряд ли сможем полноценно жить дальше в таком состоянии.
На нас всегда будет эта печать – надломленности, внутреннего конфликта,
незаживающей раны.
Все это часть
моего опыта. Я никогда не сомневался в Боге. Но в чем я действительно нуждался
– в обновлении своих отношений с Ним после не очень хороших или очень не
хороших моментов.
Вот почему я
люблю последнюю беседу Христа с Петром, записанную в последней главе Евангелия
от Иоанна.

«Когда же они
обедали, Иисус говорит Симону Петру: Симон Ионин! любишь ли ты Меня больше,
нежели они?
Петр говорит Ему:
так, Господи! Ты знаешь, что я люблю Тебя.
Иисус говорит
ему: паси агнцев Моих. Еще говорит ему в другой раз: Симон Ионин! любишь ли ты
Меня?
Петр говорит Ему:
так, Господи! Ты знаешь, что я люблю Тебя.
Иисус говорит
ему: паси овец Моих. Говорит ему в третий раз: Симон Ионин! любишь ли ты Меня?
Петр опечалился,
что в третий раз спросил его: «любишь ли Меня?», и сказал Ему: Господи! Ты все
знаешь; Ты знаешь, что я люблю Тебя.
Иисус говорит
ему: паси овец Моих. Истинно, истинно говорю тебе: когда ты был молод, то
препоясывался сам и ходил, куда хотел; а когда состаришься, то прострешь руки
твои, и другой препояшет тебя и поведет, куда не хочешь. Сказал же это, давая
разуметь, какою смертью Петр прославит Бога. И, сказав сие, говорит ему: иди за
Мною.
Петр же,
обратившись, видит идущего за ним ученика, которого любил Иисус и который на
вечери, приклонившись к груди Его, сказал: «Господи! кто предаст Тебя?». Его
увидев, Петр говорит Иисусу: Господи! а он что?
Иисус говорит
ему: если Я хочу, чтобы он пребыл, пока приду, что́ тебе до того? ты иди за
Мною»
(Иоанна 21:15-22).

Я помню, как в
детстве мы изучали Евангелие от Иоанна, и тогда оно показалось мне особенным. Я
бы сказал, каким-то мягким, нежным и светлым. Тогда меня заинтересовал один
стих из второй главы: «Так положил Иисус начало чудесам в Кане Галилейской и
явил славу Свою; и уверовали в Него ученики Его» (Иоан. 2:11). Я подумал: как
странно, что они уже сказали Ему свое «да», уже пошли за Ним, и лишь в пути
«уверовали». Как бы хотелось все сразу – в самом начале. Но было не так, как
мне хотелось.
Подобно другим
апостолам, Петр ответил на слова «Идите за Мной и сделаю вас ловцами душ». А
потом вдруг испугался и сказал: «Я не знаю Иисуса».
Было много
случаев, когда он «уверовал». А потом вдруг был один случай, когда он вдруг все
потерял.  Мы так думаем. Мы думаем, что
есть случаи, которые все отменяют. Но Бог так не думает. Он дает второй шанс.
И финальная
беседа Христа с Петром – это приглашение для всех нас проверить себя и обновить
свое посвящение, обновить свою любовь.
Когда меня
рукополагали на служение, один из пресвитеров задал простой вопрос, Иисусов
вопрос: «Любишь ли ты больше, нежели они?».
Для того, чтобы
пасти овец Христовых, нужно любить больше, нужно служить больше, а о себе
думать меньше. В том числе думать меньше о своем плохом прошлом.
Этот вопрос,
который задал мне старший служитель, прозвучал для меня так, что сердце до сих
пор тает. Он прозвучал как от Господа.
Я должен
пояснить, почему для меня это так важно.
Я вырос в
христианской семье и довольно рано ответил на призыв Господний следовать за Ним
и быть ловцом душ. Прекрасно помню, как это было. Это было летом, ночью, в
христианском лагере. Еще в Советском союзе. Мы забирались далеко в лес, чтобы
нас не нашли. И там мы учились у старших служителей урокам веры и верности. Мы
называли это «лесная церковь». Не лагерь, не отдых, но именно церковь.
И вот в тот вечер
я слушал живые истории тех, кто прошел гонения за веру и остался верным Христу.
Тогда я подумал: разве это не лучший способ распорядиться своей жизнью –
подчинить ее этой высокой цели, служению Христу и Его Церкви, Его овцам?
У меня до сих пор
есть памятная открытка о том дне, в которой написано «Михаилу Черенкову в день
покаяния». То был в самом деле важнейший день моей жизни – я принял решение
следовать за Иисусом и выполнять Его работу.
Но затем в моей
жизни случались многие ошибки и слабости. Столь серьезные и чувствительные, что
я думал: я больше не достоин выполнять Божью работу, мне нет места среди Его
учеников.
Тогда я пытался
вернуться к простой жизни обычных людей, ловить рыбу как все нормальные люди.
Но у меня не получалось. Потому что если уж ты однажды знал радость следования
за Христом, ты никогда не будешь без Него счастлив, ты ничем не сможешь Его
заменить. Никаким уловом, никаким успехом, никакой мечтой, никаким кайфом.
 И как раз тогда, когда мы понимаем это – что
нет большей радости, чем следовать за Христом, что без Него мир пуст, что без
Него даже рыба не ловится, мы неожиданно вновь встречаем Его. Точнее, Он
встречает нас – с рыбой, хлебом, и очень простым вопросом. 
«Симон Ионин, любишь
ли ты меня больше?» (
ΣίμωνΙωάννου, ἀγαπᾳϋς με πλέον τούτων?).
Насколько любишь?
Как высоко ставишь, ценишь, почитаешь, предпочитаешь? 
Иисус повторяет
Свой вопрос трижды, напоминая о троичным отречении, но тем самым и исцеляя то
самое отречение, преодолевая его в уверенной силе возросшей любви.
Иисус повторяет,
потому что хочет, чтобы на этот вопрос отвечали не только наши чувства, но и наш
разум; чтобы мы отвечали не порывом, но спокойным и сознательным решением.
Иисус проверяет
нас вовсе не для того, чтобы упрекнуть нас в слабости, но чтобы утвердить нас в
нашем посвящении. Удивительно, но после всего случившегося Он не не понижает
нас в должности, но доверяет еще большее служение.
У Господа для нас
много труда, и еще больше доверия и любви.
Для того, чтобы
нам быть участниками Его спасительной миссии в мире, нам нужно время от времени
обновлять свое посвящение, свою любовь в Нему. Лишь тогда мы сможем выполнять
Его поручения.
Мы не сможем
пасти Его овец, если не откроемся в полной мере Его любви и не научимся любить
ответно. И мы не научимся любить с первого раза, не проверяя, не улучшая, не
обновляя своих отношений.
Обновить свою любовь
к Богу можно лишь тогда, когда слушаешь голос Христа более внимательно и
послушно, чем голос своего слабого и капризного «я»; когда ты готов следовать
за Ним дальше вперед, вместо того, чтобы оставаться в плену прошлого; когда ты
можешь принять волю Божью о себе и довериться большому и неизвестному будущему,
пойти «туда, куда не желаешь»; когда ты готов прославить Бога даже своей
смертью; когда ты перестаешь сравнивать свою жизнь с другими; когда ты готов подражать
Ему и служить другим, пасти овец, а не себя; когда больше не веришь в себя, но
только в Него; когда понимаешь, что нельзя следовать за Ним без любви к Нему,
что нельзя полюбить Его, не принимая Его любовь и прощение, исцеление и
доверие; что нельзя выполнить Великое поручение Христа, не наполняясь Его
величайшей любовью.

«Злодействуют злодеи злодейски» или «Слава Праведному»?

«Злодействуют злодеи злодейски» или «Слава Праведному»?


Эта любопытная
фраза на устах у многих ныне живущих. Лучше не скажешь. Так, чтобы и не лишнего
не сказать, и чувства выразить.
Иногда
Синодальный перевод прямо-таки звучит.
Другие переводы –
не так. «Предатели предают — предательство совершают!» (РБО-2011).
Все это перед
нашими очами. Вокруг – злодейство и предательство.
Описанное Исаией
мы переживаем на себе. Мы не просто читаем эти пророчества, мы живем прямо в
них, они сбываются в нас, в наше время и в нашей жизни.


 «Земля осквернена под живущими на ней, ибо они
преступили законы, изменили устав, нарушили вечный завет. За то проклятие
поедает землю, и несут наказание живущие на ней» (Ис. 24:5-6).


Достанется не
только господам, но и слугам, не только народу, но и священникам (2). 

Никто не спасется и никто никого не спасет.
Ничем не поднять
больше дух – вино не веселит, музыка умолкла, радость помрачилась.
Шумные города
опустели. 

Уборка урожая закончена, подметают последнее, вычищают начисто. 
Бог
приводит землю в порядок, приготовляя Свое Царство.
И вот на этом
страшном фоне мы вдруг слышим звуки торжества: 



«Громкий, радостный крик раздается — на западе величие Господа
воспевают! О жители востока, хвалите Господа! Жители островов морских, хвалите
имя Господа, Бога Израиля! Мы слышим пенье от края земли: «Слава Праведному!»
(14-16).


Но пророк
продолжает свое, свою безотрадную песню: «И сказал я: беда мне, беда мне! увы
мне! злодеи злодействуют, и злодействуют злодеи злодейски» («…А я говорю:
«Конец мне, конец! Горе мне! Предатели предают — предательство совершают!», в
переводе РБО-2011).
И мы продолжаем
эту песню вместе с ним: конец, конец! 

Мы всего лишь люди, наш земной дом
рушится на глазах. А другого дома пока не видим, не научились видеть так
далеко. Поэтому поем о том, что видим. 
Да, земле приходит
конец, она шатается, раскачивается, колеблется, распадается.
И люди мечутся
между опасностями, между ямой и сетью, между плохим и худшим.
И даже силы
небесные поколеблются, «покраснеет луна, и устыдится солнце».
Но главное ведь
не в этом. Главное в том, что «Господь Саваоф воцарится на горе Сионе и в
Иерусалиме, и пред старейшинами его будет слава» (23).
Видим ли мы
начало Царства или только ужасы конца?
Какие песни мы
поем? «Слава Праведному»? Или «Злодеи злодействуют злодейски»?
Пусть в эти
страшные и темные времена звучит «Слава Праведному!».
Пусть наша песня
о Царе и Его Царстве звучит громко и радостно, возвращая многим веру и надежду.