Повернення до простоти
Щодо наслідків пандемії
Михайло Черенков: «Баланс зміститься від ускладнення до простоти»
Якщо порівнювати епохи до і після, то я б сказав, що ми бачимо, найперше, перехід від ускладнення до простоти. Це стосується світу, цивілізації, церкви… Від наростаючого прогресу ми переходимо до балансування над прірвою. Від історії розвитку до історії катастрофи. Від передбачуваного майбутнього до несподіваних, іноді жахаючих подій.
1. Запит на простоту
Навіщо, наприклад, зараз купувати дорогий годинник, якщо його немає кому показати? Кому потрібні шикарні костюми, якщо немає де в них красуватися? Попитом зараз користується тільки «essential» (життєво необхідне), а не «nice to have» (добре було б мати). І запитання до церкви, служителів: «А ми прислуговуємо, розважаємо чи пропонуємо справді важливі речі, на які збережеться попит, навіть коли люди рахуватимуть останні кошти?»
Що ми пропонуємо як проповідники? Очевидно, що люди не слухатимуть усього підряд, вони просто вимикатимуть нас. Будуть підвищені вимоги щодо професійності, змістовності, чесності, автентичності, доступності. Стає не таким важливим твій статус і місце перебування, як те, що ти можеш сказати.
Від онлайн-формату люди теж будуть втомлюватися. Так само як і від безділля і сидіння вдома. Відбуватиметься перенасичення інформацією. Зрештою, виникне запит на нові фільтри. Люди запитають: «Де перевірені достовірні джерела?» і обмежать коло свого споживання найціннішим і найважливішим.
2. Запит на малі групи
Виникне запит на малі групи: родичів, сусідів, друзів, однодумців. Напрямок на мегахристиянство виявиться, та й уже виявився, тупиковим.
Навіть в економіці бачимо запит на цикли із можливістю простежити кожен ланцюжок, де вони не губляться в нескінченності. Бажано, щоб це був цикл місцевого виробництва. Подібно і в церкві виникатиме запит на осяжні ланцюжки зв’язків, стосунків.
Запит на спілкування буде посилюватися — після онлайну захочеться особистого спілкування. Але «чужий» буде небезпечним. Тому малі групи будуть більш закритими.
3. Постійний ризик змін
Ще один тренд, який набере обертів — постійний ризик змін. Це і можливості, і постійний тиск. Стоятиме питання: наскільки швидко ти зможеш адаптуватися, переналаштувати церковне «виробництво», знайти нові форми. Цей перехідний період — не останній, далі буде серія подібних переходів. Це постійний тягар відповідальності. Психологічно ми, люди, на таке не запрограмовані. Як наслідок, виникає явище, яке я би назвав «мінімалізм перед лицем смерті». Це життя з постійним усвідомленням крихкості світу. Після атомної загрози загрозу пандемії можна поставити другою по значимості, яка переживається як глобальна і реальна. Відповідно до цього доведеться і міняти пріоритети: немає часу на все — тільки на головне. Це стосується і фінансів, і освіти, і церкви. Постає питання: «А без чого ми як церква не можемо обійтися? Що входить у той мінімальний набір цінностей, ідей, речей, які необхідно зберегти?» Все інше — відлетить, як баласт.
4. Запит на спасителя
Чомусь багато хто думає, що всі ці переміни працюватимуть тільки на нас — вийде на арену справжнє християнство, проявляться справжні лідери, можна буде відрізнити справжні церкви. Але справа в тому, що справжні негідники також завжди намагаються використати кризу на свою користь. І сили антихриста — не виняток.
Тому, очевидно, в суспільстві виникатиме запит на спасителя. Люди шукатимуть чуда, влади і авторитету (за Достоєвським). Тобто того, що поверне їм відчуття стабільності й безпеки.
Сьогодні ми бачимо, як держава повертає собі повноваження. Але разом із тим багато міжнародних інституцій втрачають свій вплив. І коли державні структури не справлятимуться з викликами, виникне запит на деяку нову рятівну структуру. І тоді повернеться тема нового світового порядку і глобального вождя. У цей момент пропозиції антихриста будуть дуже привабливими.
І завдання церкви полягатиме не в тому, щоб переграти усі ці спокуси в шоу, рекламі, фокусах і лайках, але — в силі свідчення, вірності Богу, жертовній любові та посвяченому служінні.
