Що ми маємо в Ісусі Христі?
Бог, Який віддав усе для нашого спасіння, дав нам також усе необхідне для життя. У Христі Бог не просто дав нам спасіння. Він дав нам Самого Христа — джерело нового життя, нашої надії, нашої сили й нашого майбутнього.
Коли ми замислюємося над тим, як страждав Божий Син за нас, ми іноді пропускаємо щось надзвичайно важливе. Якщо ціна нашого спасіння була найвищою з усіх можливих, то наскільки прекрасним є нове життя, яке ми отримали! Якщо подарунок такий дорогий, то скільки благословення, радості й надії він приносить!
Сумно визнавати, але ми дуже мало розуміємо, скільки Бог уже зробив для нас у Своєму Сині, Ісусі Христі. І ще менше користуємося тими можливостями, які відкриває перед нами наше нове становище та статус у Христі.
Немов діти, які отримали величезний подарунок, але не розпакували його і не скористались ним, ми часто живемо так, ніби нам чогось бракує. Ми не відкрили й не пережили більшості Божих дарів, які вже дані нам у Христі. Тому нам не варто нарікати на бідність нашого духовного життя, не усвідомивши багатства, яке вже маємо.
Господь для нас зробив усе! «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа. У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним, бо Він любить нас. Він вирішив наперед, що всиновить нас через Ісуса Христа! Така була Його милостива воля. І то на похвалу милості Його, якою обдарував Він нас в особі Свого улюбленого Сина» (Еф. 1:3-6 UMT)
Так апостол Павло показує молодим віруючим в Ісуса переваги нового життя. І ключова фраза тут — «у Христі» (ἐν Χριστῷ)!
У різних варіаціях ця фраза повторюється більше 20 разів у цьому посланні Павла і не менше 160 разів у всіх його посланнях загалом. Ця фраза постійно нагадує першим християнам про те, ким вони є в Ісусі, чим відрізняються від світу і до чого тепер покликані.
Бути «у Христі» означає не просто вірити в Нього. Це означає мати нове становище перед Богом, нову ідентичність, нове життя і новий напрямок.
Ось один із надзвичайно важливих фрагментів послання, у якому ми особливо ясно бачимо разючий контраст між тим, ким ми були до Христа, і ким стали у Христі:
«У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних.
Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого.
Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості).
Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі.
Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі.
Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися.
Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм (Еф. 2:1-10).
В цьому тексті ми бачимо кілька дієслів, які передають те, що Бог в Ісусі зробив для нас: воскресив, дарував нове життя, посадив на престолі. Також ми читаємо про те, для чого Він це все зробив: щоб показати багатство милості Своєї та покликати нас до нових справ».
Але перед тим, як уважніше подивитися на наш новий стан у Христі, варто поставити запитання: а як ми жили до цього?
КИМ МИ БУЛИ БЕЗ ХРИСТА?
Щоб ми краще зрозуміли переваги нового життя, доступного нам у Христі, апостол Павло нагадує нам про наше минуле.
Я знаю, що ніхто з нас не хотів би повертатися думками до того періоду свого життя. Нам неприємно згадувати про старі гріхи, помилки, неправильні рішення та звички. Але іноді нам потрібно озирнутися назад — не для того, щоб жити минулим, а для того, щоб краще усвідомити, від чого Христос нас визволив.
Пам’ять про наше минуле допомагає нам міцніше триматися за Христа, цінувати те нове життя, яке Він нам подарував, і не повертатися до того, з чого Він нас вивів.
Тому Павло нагадує віруючим, ким вони були до Христа, щоб на цьому тлі ще яскравіше показати, ким вони стали у Христі.
Це не просто зміна поведінки. Христос покликав нас до докорінної зміни життя — наших звичок, думок, ставлення, слів і вчинків.
Ось що пише апостол: «У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних. Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого» (2:Еф. 1-3).
Отже, яким ми були без Христа? Мертвими, залежними, приреченими. Нічого доброго в нас не було – лише провини, гріхи, злі бажання та прагнення. Нічого доброго нас не чекало – гнів, суд, вічна кара. Але все змінилося у Христі.
ЩО ЗМІНИЛОСЯ?
Що ми маємо у Христі? Ким ми є тепер?
Ми воскресли й маємо нове життя разом із Христом.
Щойно ми читали про себе та свій стан: мертві, залежні, приречені. Здавалося, що виходу немає. Ми не могли самі змінити свій стан і самі повернути собі життя.
Але тепер читаємо про Бога — Бога, Який втрутився в нашу історію і назавжди змінив наш стан: «Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості)» (2:4-5).
Оце маленьке δὲ (та, але, проте, однак, втім) — змінює все!
Ще мить тому — мертві, залежні, приречені. Але з’являється Бог — і картина повністю змінюється.
Мертві стають живими. Залежні — вільними. Приречені — тими, хто має надію на вічність.
І це не просто зміна обставин. У Христі нам дарується не тільки прощення минулого, але й звільнення від влади гріха, відновлення життя та нова природа.
Павло ніби проводить перед нами межу: «було — стало». По один бік — наше життя без Христа, по інший — нова реальність у Христі. І між цими двома реальностями стоїть Бог, багатий на милість і великий у Своїй любові.
«Його пролита кров дала нам звільнення від гріхів. Нам прощено гріхи наші завдяки багатству милості Його» (1:7).
«Тому кажу я це й застерігаю в ім’я Господнє, щоб ви більше не жили так, як погани живуть зі своїми нікчемними думками… Ви повинні відновитися в ваших серцях і розумі, та «зодягнутися в нового чоловіка», який був створений у подобі Божій і відрізняється праведністю й святістю, що йдуть від істини» (4:17,23-24).
І це ще не все. Бог, «багатий милосердям», дарував нам не тільки нове життя. Він дав нам усе необхідне для цього життя, наділив нас новим статусом і доручив нам нове призначення — добрі справи, які Він наперед приготував для нас.
Ми не просто ожили. Ми отримали нове, багате й змістовне життя — те, про яке Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя і подостатком» (Ів. 10:10).
Ми посаджені разом із Ним на престолі — як спадкоємці, близькі, співгромадяни
Продовжуючи читати про те, що добрий і багатий Бог зробив для нас, безпорадних і мертвих у гріхах, ми дізнаємося ще про одну дивовижну зміну: Бог дав нам новий статус.
Ми вже не ті, ким були раніше. У Христі змінилося не тільки наше життя — змінилося наше становище перед Богом: «Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі» (2:6). Ми не лише спасенні, ми прийняті як діти і сподкоємці.
Наш Господь не лише милосердний, щоби рятувати. Він без міри щедрий, щоби обдаровувати вчорашніх ворогів.
«Колись ви були такі далекі від Бога, але зараз ви — в Христі Ісусі, та стали близькими Йому через смерть Христову» (2:13).
«Бо саме через Христа ми всі маємо доступ до Отця в єдиному Дусі. Отже, ви, неюдеї, вже не чужинці й не сторонні. Ви співгромадяни з людьми Божими та Його родиною» (2:18-19).
«Завдяки Христові ми стали людьми Божими і спадкоємцями Його» (1:11).
«Дух Святий є запорукою нашої спадщини» (1:14).
Отже, тепер ми маємо не просто нове життя в Ісусі Христі. Ми маємо всі багатства, привілеї та благословення цього нового життя.
Ми прийняті Богом, прощені, відновлені, наближені до Нього, стали Його дітьми й отримали спадщину. Бог не скупиться на Свої дари — у Христі Він обдарував нас без міри.
Але тут виникає дуже важливе питання: що ж тепер із цим робити?
Що означає жити як людина, яка вже отримала нове життя? Як поводитися тому, хто має новий статус у Христі? Як використовувати ті можливості, які Бог відкрив перед нами?
Бо Божі дари дані нам не для того, щоб залишатися нерозпакованими подарунками.
Бог не просто змінив наш статус — Він змінив наше життя, щоб через наше життя змінювався світ навколо нас.
І саме тут Павло переходить від того, що Бог зробив для нас, до того, як ми маємо жити у відповідь на Його благодать.
ДЛЯ ЧОГО ГОСПОДЬ НАС СПАС І ЗБАГАТИВ?
Для того, щоб наше життя стало Його славою і свідченням для світу.
Бог не просто визволив нас від минулого, не просто подарував нам нове життя і новий статус у Христі. Він зробив нас новим творінням для певної мети.
Ми стали новим творінням у Христі не просто для особистого комфорту, щастя чи споживацького користування Божими благословеннями. Ми спасенні для служіння.
Усе, що Бог дав нам у Христі, має знайти своє продовження в нашому житті: у наших словах, рішеннях, стосунках, праці, милосерді та служінні іншим.
Бог приготував для кожного з нас добрі справи. Тому питання вже не тільки в тому, «що я отримав у Христі?», а й у тому: «Що я зроблю з тим, що Бог уже дав мені?».
«Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі. Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися. Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм» (2:7-10).
Ми — Боже творіння, Його поема — ποίημα. Через наше життя може говорити Автор. Через нас Творець може показувати світові Свою доброту, милість і любов.
Ми знаємо на власному досвіді і можемо показувати світові «незрівнянне багатство» Божої благодаті, проявлене «в доброті до нас у Христі Ісусі».
Ми отримали спасіння не завдяки власним заслугам. Ми не заробили його і не стали його гідними. Саме тому в нашій людській бідності особливо яскраво проявляється багатство Божої милості.
І це дає надію навіть найбільшому грішнику. Якщо Бог може оживити таких як я-ти-ми, тоді для жодної людини не є запізно прийти до Христа.
Цю надію ми маємо не ховати в собі. Ми покликані її сповіщати. Це наша місія.
Виявляється, Бог спас нас не випадково. Він обрав нас для Своєї мети.
У минулому ми не просто не могли виконати це завдання — ми навіть не могли до кінця зрозуміти, для чого були створені. Гріх спотворив наше життя, поневолив нас і віддалив від Божого задуму.
Але Бог оживив нас у Христі. І тепер, отримавши нове життя, ми повертаємося до того, для чого Він нас створив: жити для Його слави, служити Христу, робити добро і нести світові звістку про Його милість. Ми спасенні не просто від чогось. Ми спасенні для чогось.
«У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним» (1:3-4).
«Він відкрив нам таємницю волі Своєї, яка мала бути здійснена через Ісуса Христа» (1:9).
«Дана ця милість Божа: проповідувати поганам Добру Звістку про незбагненні багатства Христові» (3:8-9).
«І зробив Він так, щоб підготувати людей Божих до служіння й підсилення Тіла Христова, і щоб ми всі прийшли до єднання у вірі та в пізнанні Сина Божого, до зрілості, і досягли висот досконалості Христової» (4:12-13).
Тепер ми знаємо, чим нам займатися.
Ми не заробили спасіння добрими справами — спасіння є Божим даром. Але, отримавши спасіння як дар, ми разом із ним отримали й покликання до добрих справ.
Добрі справи не є причиною нашого спасіння — вони є його плодом.
Бог спас нас благодаттю, щоб наше нове життя приносило плід. Він покликав нас бути Його свідками, показувати світові Його милість і доброту та прославляти Його своїм життям.
Ми спасенні не для того, щоб просто отримувати Божі благословення, а для того, щоб бути Божим благословенням для інших.
Ми обрані свідчити про Нього, служити Йому і славити Його — у всьому, що робимо.
***
ВСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА НЬОМУ
Загальна думка Послання до Ефесян дуже проста: живіть Ісусом, тому що це Божий задум, Його дизайн і Його план для нашого життя.
У Христі ми не просто отримуємо спасіння — ми вчимося жити новим життям.
Саме в Ньому ми знаходимо своє місце в Церкві, вчимося бути світлом серед світу, будуємо здорові та щасливі сімейні стосунки, чесно працюємо і служимо як раби Христа, зміцнюємося в Господі та в Його могутній силі.
Саме в Ньому ми вчимося любити Божою любов’ю, прощати, служити, свідчити і проповідувати Добру Звістку — навіть тоді, коли обставини складні. Павло писав це послання з ув’язнення, але його обставини не змогли зупинити ні його віру, ні його служіння, ні його звістку про Христа.
Бо коли Христос є центром життя, ані наше минуле, ані тимчасові обставини не обмежують нас.
У нашому житті все тримається на Ньому:
у Церкві — на Ньому;
у сім’ї — на Ньому;
у праці — на Ньому;
у відносинах — на Ньому;
у боротьбі зі злом — на Ньому.
Тому головний заклик Послання до Ефесян можна сформулювати дуже просто: не просто знайте, що маєте у Христі — живіть тим, що маєте в Ньому.
Усе наше життя — у Христі. І тільки в Ньому ми можемо жити тим життям, для якого Бог нас створив.
«Вся будівля тримається на Ньому» (2:21).
«Ісус — голова, та усе тіло залежить від Нього» (4:15-16).
«Живіть у любові, як Христос полюбив нас» (5:2).
«Підкоряйтеся одне одному, шануючи Христа» (5:21).
«І нарешті таке. Будьте міцні в Господі, в Його могутній силі» (6:10).
Ось так — в Ісусі, у підкоренні Йому, в уподібненні до Нього, у наповненні Ним — стає можливим цілісне й повноцінне життя!
Читаючи це послання, я знову і знову замислювався над тим, як багато нам подаровано — і як мало ми це цінуємо.
І тоді виникають прості, але дуже особисті питання.
Хіба всього цього багатства Божої милості недостатньо, щоб назавжди залишити своє минуле і сказати Ісусу тверде: «Так!»?
Невже Божа любов, спасіння, усиновлення, вічна спадщина і високе покликання не варті того, щоб бути вірними Христу до кінця нашого життя?
Ми стільки шукаємо в цьому світі: щастя, безпеки, визнання, сенсу, повноти життя. Але в Посланні до Ефесян Павло знову і знову показує нам: усе необхідне для справжнього життя ми вже маємо в Христі.
Тож нехай наше «так» Ісусу буде не лише словом, сказаним одного разу. Нехай це буде рішенням кожного дня — жити Ним, слухатися Його, уподібнюватися до Нього і залишатися Йому вірними до кінця.
