Online

Archives › Ісус

Що ми маємо в Ісусі Христі?

 

Бог, Який віддав усе для нашого спасіння, дав нам також усе необхідне для життя. У Христі Бог не просто дав нам спасіння. Він дав нам Самого Христа — джерело нового життя, нашої надії, нашої сили й нашого майбутнього.

Коли ми замислюємося над тим, як страждав Божий Син за нас, ми іноді пропускаємо щось надзвичайно важливе. Якщо ціна нашого спасіння була найвищою з усіх можливих, то наскільки прекрасним є нове життя, яке ми отримали! Якщо подарунок такий дорогий, то скільки благословення, радості й надії він приносить!

Сумно визнавати, але ми дуже мало розуміємо, скільки Бог уже зробив для нас у Своєму Сині, Ісусі Христі. І ще менше користуємося тими можливостями, які відкриває перед нами наше нове становище та статус у Христі.

Немов діти, які отримали величезний подарунок, але не розпакували його і не скористались ним, ми часто живемо так, ніби нам чогось бракує. Ми не відкрили й не пережили більшості Божих дарів, які вже дані нам у Христі. Тому нам не варто нарікати на бідність нашого духовного життя, не усвідомивши багатства, яке вже маємо.

Господь для нас зробив усе! «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа. У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним, бо Він любить нас. Він вирішив наперед, що всиновить нас через Ісуса Христа! Така була Його милостива воля. І то на похвалу милості Його, якою обдарував Він нас в особі Свого улюбленого Сина» (Еф. 1:3-6 UMT)

Так апостол Павло показує молодим віруючим в Ісуса переваги нового життя. І ключова фраза тут — «у Христі» (ἐν Χριστῷ)!

У різних варіаціях ця фраза повторюється більше 20 разів у цьому посланні Павла і не менше 160 разів у всіх його посланнях загалом. Ця фраза постійно нагадує першим християнам про те, ким вони є в Ісусі, чим відрізняються від світу і до чого тепер покликані.

Бути «у Христі» означає не просто вірити в Нього. Це означає мати нове становище перед Богом, нову ідентичність, нове життя і новий напрямок.

Ось один із надзвичайно важливих фрагментів послання, у якому ми особливо ясно бачимо разючий контраст між тим, ким ми були до Христа, і ким стали у Христі:

«У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних.

Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого.

Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості).

Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі.

Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі.

Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися.

Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм (Еф. 2:1-10).

В цьому тексті ми бачимо кілька дієслів, які передають те, що Бог в Ісусі зробив для нас: воскресив, дарував нове життя, посадив на престолі. Також ми читаємо про те, для чого Він це все зробив: щоб показати багатство милості Своєї та покликати нас до нових справ».

Але перед тим, як уважніше подивитися на наш новий стан у Христі, варто поставити запитання: а як ми жили до цього?

КИМ МИ БУЛИ БЕЗ ХРИСТА?

Щоб ми краще зрозуміли переваги нового життя, доступного нам у Христі, апостол Павло нагадує нам про наше минуле.

Я знаю, що ніхто з нас не хотів би повертатися думками до того періоду свого життя. Нам неприємно згадувати про старі гріхи, помилки, неправильні рішення та звички. Але іноді нам потрібно озирнутися назад — не для того, щоб жити минулим, а для того, щоб краще усвідомити, від чого Христос нас визволив.

Пам’ять про наше минуле допомагає нам міцніше триматися за Христа, цінувати те нове життя, яке Він нам подарував, і не повертатися до того, з чого Він нас вивів.

Тому Павло нагадує віруючим, ким вони були до Христа, щоб на цьому тлі ще яскравіше показати, ким вони стали у Христі.

Це не просто зміна поведінки. Христос покликав нас до докорінної зміни життя — наших звичок, думок, ставлення, слів і вчинків.

Ось що пише апостол: «У минулому, ви були духовно мертвими через свої провини та гріхи проти Бога, в яких жили раніше, йдучи лихими шляхами цього світу. Ви корилися володарю, який править злими силами цього світу, духові, що діє в непокірних. Усі ми теж колись жили серед них, задовольняючи свою духовну природу, йдучи за її бажаннями та прагненнями. І, як усі люди на світі, були приречені зазнати гніву Божого» (2:Еф. 1-3).

Отже, яким ми були без Христа? Мертвими, залежними, приреченими. Нічого доброго в нас не було – лише провини, гріхи, злі бажання та прагнення. Нічого доброго нас не чекало – гнів, суд, вічна кара. Але все змінилося у Христі.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ?

Що ми маємо у Христі? Ким ми є тепер?

Ми воскресли й маємо нове життя разом із Христом.

Щойно ми читали про себе та свій стан: мертві, залежні, приречені. Здавалося, що виходу немає. Ми не могли самі змінити свій стан і самі повернути собі життя.

Але тепер читаємо про Бога — Бога, Який втрутився в нашу історію і назавжди змінив наш стан: «Та Бог багатий милосердям через Його велику любов до нас. Навіть коли ми були мертвими через гріхи свої, Він дарував нам нове життя разом із Христом (і були ви врятовані завдяки Божій милості)» (2:4-5).

Оце маленьке δὲ (та, але, проте, однак, втім) — змінює все!

Ще мить тому — мертві, залежні, приречені. Але з’являється Бог — і картина повністю змінюється.

Мертві стають живими. Залежні — вільними. Приречені — тими, хто має надію на вічність.

І це не просто зміна обставин. У Христі нам дарується не тільки прощення минулого, але й звільнення від влади гріха, відновлення життя та нова природа.

Павло ніби проводить перед нами межу: «було — стало». По один бік — наше життя без Христа, по інший — нова реальність у Христі. І між цими двома реальностями стоїть Бог, багатий на милість і великий у Своїй любові.

«Його пролита кров дала нам звільнення від гріхів. Нам прощено гріхи наші завдяки багатству милості Його» (1:7).

«Тому кажу я це й застерігаю в ім’я Господнє, щоб ви більше не жили так, як погани живуть зі своїми нікчемними думками… Ви повинні відновитися в ваших серцях і розумі, та «зодягнутися в нового чоловіка», який був створений у подобі Божій і відрізняється праведністю й святістю, що йдуть від істини» (4:17,23-24).

І це ще не все. Бог, «багатий милосердям», дарував нам не тільки нове життя. Він дав нам усе необхідне для цього життя, наділив нас новим статусом і доручив нам нове призначення — добрі справи, які Він наперед приготував для нас.

Ми не просто ожили. Ми отримали нове, багате й змістовне життя — те, про яке Ісус сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя і подостатком» (Ів. 10:10).

Ми посаджені разом із Ним на престолі — як спадкоємці, близькі, співгромадяни

Продовжуючи читати про те, що добрий і багатий Бог зробив для нас, безпорадних і мертвих у гріхах, ми дізнаємося ще про одну дивовижну зміну: Бог дав нам новий статус.

Ми вже не ті, ким були раніше. У Христі змінилося не тільки наше життя — змінилося наше становище перед Богом: «Бог воскресив нас до життя разом із Христом і посадив разом із Ним на престолі у Царстві Небеснім. Господь зробив це заради нас в Ісусі Христі» (2:6). Ми не лише спасенні, ми прийняті як діти і сподкоємці.

Наш Господь не лише милосердний, щоби рятувати. Він без міри щедрий, щоби обдаровувати вчорашніх ворогів.

«Колись ви були такі далекі від Бога, але зараз ви — в Христі Ісусі, та стали близькими Йому через смерть Христову» (2:13).

«Бо саме через Христа ми всі маємо доступ до Отця в єдиному Дусі. Отже, ви, неюдеї, вже не чужинці й не сторонні. Ви співгромадяни з людьми Божими та Його родиною» (2:18-19).

«Завдяки Христові ми стали людьми Божими і спадкоємцями Його» (1:11).

«Дух Святий є запорукою нашої спадщини» (1:14).

Отже, тепер ми маємо не просто нове життя в Ісусі Христі. Ми маємо всі багатства, привілеї та благословення цього нового життя.

Ми прийняті Богом, прощені, відновлені, наближені до Нього, стали Його дітьми й отримали спадщину. Бог не скупиться на Свої дари — у Христі Він обдарував нас без міри.

Але тут виникає дуже важливе питання: що ж тепер із цим робити?

Що означає жити як людина, яка вже отримала нове життя? Як поводитися тому, хто має новий статус у Христі? Як використовувати ті можливості, які Бог відкрив перед нами?

Бо Божі дари дані нам не для того, щоб залишатися нерозпакованими подарунками.

Бог не просто змінив наш статус — Він змінив наше життя, щоб через наше життя змінювався світ навколо нас.

І саме тут Павло переходить від того, що Бог зробив для нас, до того, як ми маємо жити у відповідь на Його благодать.

ДЛЯ ЧОГО ГОСПОДЬ НАС СПАС І ЗБАГАТИВ?

Для того, щоб наше життя стало Його славою і свідченням для світу.

Бог не просто визволив нас від минулого, не просто подарував нам нове життя і новий статус у Христі. Він зробив нас новим творінням для певної мети.

Ми стали новим творінням у Христі не просто для особистого комфорту, щастя чи споживацького користування Божими благословеннями. Ми спасенні для служіння.

Усе, що Бог дав нам у Христі, має знайти своє продовження в нашому житті: у наших словах, рішеннях, стосунках, праці, милосерді та служінні іншим.

Бог приготував для кожного з нас добрі справи. Тому питання вже не тільки в тому, «що я отримав у Христі?», а й у тому: «Що я зроблю з тим, що Бог уже дав мені?».

«Бог зробив це для того, щоб показати на всі прийдешні часи незрівнянне багатство милості Своєї. Він зробив це завдяки доброті до нас в Ісусі Христі. Бо саме Божою милістю спаслися ви завдяки вірі. Спасіння не є ваша заслуга, то є дар Божий. То не винагорода за чийсь труд, й не те, чим хтось міг би хвалитися. Бо ми — створіння Божі. Він створив нас у Ісусі Христі для добрих справ. І справи ті Бог приготував заздалегідь, щоб ми могли свої життя присвятити їм» (2:7-10).

Ми — Боже творіння, Його поема — ποίημα. Через наше життя може говорити Автор. Через нас Творець може показувати світові Свою доброту, милість і любов.

Ми знаємо на власному досвіді і можемо показувати світові «незрівнянне багатство» Божої благодаті, проявлене «в доброті до нас у Христі Ісусі».

Ми отримали спасіння не завдяки власним заслугам. Ми не заробили його і не стали його гідними. Саме тому в нашій людській бідності особливо яскраво проявляється багатство Божої милості.

І це дає надію навіть найбільшому грішнику. Якщо Бог може оживити таких як я-ти-ми, тоді для жодної людини не є запізно прийти до Христа.

Цю надію ми маємо не ховати в собі. Ми покликані її сповіщати. Це наша місія.

Виявляється, Бог спас нас не випадково. Він обрав нас для Своєї мети.

У минулому ми не просто не могли виконати це завдання — ми навіть не могли до кінця зрозуміти, для чого були створені. Гріх спотворив наше життя, поневолив нас і віддалив від Божого задуму.

Але Бог оживив нас у Христі. І тепер, отримавши нове життя, ми повертаємося до того, для чого Він нас створив: жити для Його слави, служити Христу, робити добро і нести світові звістку про Його милість. Ми спасенні не просто від чогось. Ми спасенні для чогось.

«У Христі Він благословив нас усіма духовними благословеннями в Царстві Небеснім. Бог обрав нас у Христі ще до створення світу, щоб були ми святими й чистими перед Ним» (1:3-4).

«Він відкрив нам таємницю волі Своєї, яка мала бути здійснена через Ісуса Христа» (1:9).

«Дана ця милість Божа: проповідувати поганам Добру Звістку про незбагненні багатства Христові» (3:8-9).

«І зробив Він так, щоб підготувати людей Божих до служіння й підсилення Тіла Христова, і щоб ми всі прийшли до єднання у вірі та в пізнанні Сина Божого, до зрілості, і досягли висот досконалості Христової» (4:12-13).

Тепер ми знаємо, чим нам займатися.

Ми не заробили спасіння добрими справами — спасіння є Божим даром. Але, отримавши спасіння як дар, ми разом із ним отримали й покликання до добрих справ.

Добрі справи не є причиною нашого спасіння — вони є його плодом.

Бог спас нас благодаттю, щоб наше нове життя приносило плід. Він покликав нас бути Його свідками, показувати світові Його милість і доброту та прославляти Його своїм життям.

Ми спасенні не для того, щоб просто отримувати Божі благословення, а для того, щоб бути Божим благословенням для інших.

Ми обрані свідчити про Нього, служити Йому і славити Його — у всьому, що робимо.

***

ВСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА НЬОМУ

Загальна думка Послання до Ефесян дуже проста: живіть Ісусом, тому що це Божий задум, Його дизайн і Його план для нашого життя.

У Христі ми не просто отримуємо спасіння — ми вчимося жити новим життям.

Саме в Ньому ми знаходимо своє місце в Церкві, вчимося бути світлом серед світу, будуємо здорові та щасливі сімейні стосунки, чесно працюємо і служимо як раби Христа, зміцнюємося в Господі та в Його могутній силі.

Саме в Ньому ми вчимося любити Божою любов’ю, прощати, служити, свідчити і проповідувати Добру Звістку — навіть тоді, коли обставини складні. Павло писав це послання з ув’язнення, але його обставини не змогли зупинити ні його віру, ні його служіння, ні його звістку про Христа.

Бо коли Христос є центром життя, ані наше минуле, ані тимчасові обставини не обмежують нас.

У нашому житті все тримається на Ньому:

у Церкві — на Ньому;

у сім’ї — на Ньому;

у праці — на Ньому;

у відносинах — на Ньому;

у боротьбі зі злом — на Ньому.

Тому головний заклик Послання до Ефесян можна сформулювати дуже просто: не просто знайте, що маєте у Христі — живіть тим, що маєте в Ньому.

Усе наше життя — у Христі. І тільки в Ньому ми можемо жити тим життям, для якого Бог нас створив.

«Вся будівля тримається на Ньому» (2:21).

«Ісус — голова, та усе тіло залежить від Нього» (4:15-16).

«Живіть у любові, як Христос полюбив нас» (5:2).

«Підкоряйтеся одне одному, шануючи Христа» (5:21).

«І нарешті таке. Будьте міцні в Господі, в Його могутній силі» (6:10).

Ось так — в Ісусі, у підкоренні Йому, в уподібненні до Нього, у наповненні Ним — стає можливим цілісне й повноцінне життя!

Читаючи це послання, я знову і знову замислювався над тим, як багато нам подаровано — і як мало ми це цінуємо.

І тоді виникають прості, але дуже особисті питання.

Хіба всього цього багатства Божої милості недостатньо, щоб назавжди залишити своє минуле і сказати Ісусу тверде: «Так!»?

Невже Божа любов, спасіння, усиновлення, вічна спадщина і високе покликання не варті того, щоб бути вірними Христу до кінця нашого життя?

Ми стільки шукаємо в цьому світі: щастя, безпеки, визнання, сенсу, повноти життя. Але в Посланні до Ефесян Павло знову і знову показує нам: усе необхідне для справжнього життя ми вже маємо в Христі.

Тож нехай наше «так» Ісусу буде не лише словом, сказаним одного разу. Нехай це буде рішенням кожного дня — жити Ним, слухатися Його, уподібнюватися до Нього і залишатися Йому вірними до кінця.

Ісус і діти

 

Ісус і діти

За Своє земне життя Ісус зустрічався з величезною кількістю людей, але завжди вирізняв із натовпу окремі обличчя, бачив кожну людину з її потребами і ніколи не проходив повз.

Він був оточений дорослими людьми, які слухали Його і запитували, сперечалися й обвинувачували. А де були діти?

Ми можемо лише уявити, як хотілося малим дітям побачити й почути Ісуса, доторкнутися до Нього, стати свідками Його численних чудес, відчути Його небачену доброту.

Напевно, богобоязливі батьки також хотіли принести своїх дітей до Ісуса, щоб отримати для них благословення. Діти були здоровими, батьки — щасливими. Все добре, сидіть вдома! Але сім’ї шукали Ісуса заради благословення. І заради цього готові були терпіти незручності довгих доріг і несправедливі дорікання поважних людей.

Ось одна з таких історій:

«Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх» (Марка 10:13-16 UMT).

Ця історія дуже промовисто показує ставлення Ісуса до дітей.

Усім подобається бачити Ісуса в оточенні сімей, бачити Його уважним, доступним, люблячим. Але ця картина також є ілюстрацією до головної теми всіх проповідей Ісуса — теми Божого Царства.

Тут напрошуються три прості уроки.

 

  1. Ісус приймає дітей як не менш, а навіть більш важливих

 

Малі діти викликають у батьків сльози радості, ніжне зворушення, глибокі й позитивні емоції. Але в натовпу вони можуть викликати роздратування. Бо діти можуть здаватися непотрібними, зайвими, такими, що відволікають від серйозних тем.

Ісус зупиняє учнів, які намагаються контролювати доступ до Вчителя, пропускаючи важливих людей і відштовхуючи тих, кого вважають малозначущими.

Ісус гнівається, тому що малі діти не менш важливі, ніж дорослі учні. Він говорить так, ніби учні нічого не зрозуміли про Царство, про самих себе і про дітей.

Ісус не гнівається на фарисеїв — вони далекі від істини. Але учні вже мали б хоча б щось зрозуміти!

Цікаво, що безпосередньо перед епізодом із дітьми ми читаємо про дискусію щодо розлучення (10:1-12).

Дорослі бачать себе центром життя — вони запитують про те, як звільнитися від сімейних зобов’язань, про умови розриву шлюбу. Ісус відповідає: Бог від початку поєднав двох в одне ціле, тож не розривайте того, що Бог створив від початку і назавжди. Залишити одну і одружитися з іншою — це перелюб.

Іншими словами, дорослі шукають, як обійти закон і насолоджуватися життям без зайвих обмежень.

Цікаво, що вони обговорюють стосунки чоловіка і жінки, але мовчать про дітей. Відомо, що внаслідок сімейних конфліктів чи розлучень діти часто страждають більше за дорослих. Але тут про них не згадують.

І ось з’являються діти на руках батьків, хоча дискутантам здається, що зараз не до них, що це не дитяча тема.

Ісус гнівається і дає дві команди: пропустити дітей і не обмежувати їм доступ до Нього.

Чому Він гнівається?

Тому що учні своїми діями ображають не лише батьків із дітьми. Вони ображають Самого Ісуса своєю неуважністю до Його проповідей про Боже Царство. Його гнів говорить про те, що учні пропустили найважливіше.

Тому Ісус не тільки приймає дітей, але й навчає дорослих бути як діти.

 

  1. Ісус вчить нас бути як діти, щоб увійти в Боже Царство

 

Давайте спробуємо уявити себе на місці учнів.

Учні вважають, що в них триває дуже серйозна розмова про злободенні питання людського життя — про межі дозволеного, про необхідні компроміси, про конфлікт бажань. Це практичні питання! Нам потрібні відповіді!

А для Ісуса немає нічого серйознішого, ніж передати людям істини Божого Царства.

Він знову і знову показує, як люди цього світу заплуталися у своїх спробах обійти вимоги закону, наскільки їхня логіка стала порочною, до якої міри вони стали заручниками свого егоїзму, як полюбили невірність і знайшли способи її виправдати.

Боже Царство — це той орієнтир, який вони втратили, хоча продовжують активно дискутувати.

Що ж саме вони не розуміли?

Що Ісус любить дітей.

Що Його Царство належить таким, як діти.

Що Царство Боже слід приймати так само щиро, як мала дитина.

Доросла людина має довірись Богу так само як дитина довірила себе обіймам Ісуса.

Царство Боже — це панування Ісуса над нами, над нашим життям. Допоки людина не прийме Божу владу з простою вірою і повною залежністю від Бога, вона не увійде до Царства.

У попередньому розділі ми читаємо ще одну показову історію:

«В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене» (Марка 9:33-37).

Тут так само Ісус обирає дитину, щоб проілюструвати важливий урок про цінності Божого Царства. Приймаючи дітей, стаючи на один рівень із ними, служачи в смиренні й простоті, ми відкриваємося до Бога.

Сперечаючись про те, хто з нас є більшим, відштовхуючи другорядних, нехтуючи малими та незахищеними, цікавлячись тільки собою і своїми бажаннями, ми залишаємося поза дверима Божого Царства.

Ісус вчить нас приймати Царство щиро, як діти — без дорослих хитрощів і амбіцій.

 

  1. Ісус благословляє дітей

 

Після короткого, але емоційного звернення до учнів Ісус переключив Свою увагу на дітей.

Він пригорнув дітей до Себе, поклав на них руки і благословив їх.

Цей публічний акт був не тільки ілюстрацією Його проповіді, але й проявом глибоких емоцій — гніву на дорослих і любові до найменших.

Тут Ісус проявляє до дітей любов Небесного Батька.

Це прекрасна картина Божого Царства — Ісус із дітьми на руках.

Кожен батько має благословляти своїх дітей. Це було доброю традицією в Ізраїлі.

Ми читаємо ще в першій книзі Біблії, як патріарх Яків звертається до Йосипа та його синів:

«Будь ласка, підведи їх до мене, я благословлю їх»… «Коли Йосип підвів своїх синів до нього, той обняв і поцілував їх» (Буття 48:8–10).

Сьогодні, згадуючи те, як Ісус благословляв дітей, ми думаємо про себе і про своїх дітей.

Ми приносимо наших діток до Бога і водночас усвідомлюємо, що ми теж діти перед Ним — Його діти.

Ми приходимо за Божим батьківським благословенням усі разом — цілими сім’ями.

Тому що так, як Він благословляє, ніхто не зможе благословити.

Тому що Він обіцяє Царство таким, як маленькі, щирі, слабкі й довірливі діти.

Тому що Він завжди буде доступним, щоб допомогти й навчити, пригорнути й захистити.

Тому що так, як Він приймає у Свої ніжні, але водночас сильні руки дітей, так Він приймає і нас у Своє Царство.

Сніданок з Ісусом

 

Мир вам!

Саме такими словами звертався воскреслий Ісус до Своїх учнів. Хай Божий мир буде з нами сьогодні, як і кожного дня нашого слідування за Ісусом!

***

В Євангеліях ми читаємо про різні зустрічі учнів з Ісусом після Його воскресіння. Він являється біля порожнього гробу, на дорогах, у кімнатах за зачиненими дверима. Він показує Себе окремим учням і цілим групам.

Для чого були всі ці зустрічі, візити, розмови? Євангеліст Іван пояснює так:

«Ісус здійснив іще багато інших чудес у присутності Своїх учнів, про які не написано в цій книзі. Та все це написано, щоб ви могли повірити, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб, повіривши, здобули життя в Його ім’я» (Івана 20:30–31).

Дуже важливо повірити, але ще важливіше — повіривши, жити новим життям, жити в Його ім’я, бачити Його в повсякденних обставинах, бути готовими слухати і слухатись!

Одна з найбільш цікавих зустрічей відбувається просто неба, на березі Галилейського озера.

***

«Після цього Ісус іще раз явився Своїм учням біля Ґалилейського озера. Ось як це сталося. Якось були разом Симон-Петро, Хома, який звався Дідимом, Нафанаїл з Кани, що в Ґалилеї, обидва сини Зеведеєві, а також іще двоє Ісусових учнів.

Симон-Петро й каже: “Я йду ловити рибу”. А решта йому: “Ми йдемо з тобою!” Тож вони пішли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не зловили.

Настав ранок. Ісус прийшов і став на березі, але учні Його не впізнали. І запитав Ісус: “Друзі, впіймали ви щось?” Вони відповіли: “Ні”. Тоді Ісус сказав їм: “Закиньте сіть праворуч від човна, то й зловите”. Вони закинули, а витягти вже не могли, так багато риби вони впіймали.

Тоді улюблений учень Ісуса сказав Петрові: “Це ж Господь!” Почувши, що то був Господь, Петро обв’язався своїм одягом, бо він роздягнувся для риболовлі, й кинувся у воду. Решта учнів допливла до берега в човні, тягнучи за собою сіть із рибою. До берега там було недалеко, метрів зо сто.

Вийшовши з човна на берег, вони побачили там розкладене вогнище, на якому пеклася риба, а поруч лежав хліб. Ісус сказав їм: “Принесіть трохи риби, тієї, що ви зловили”. Симон-Петро увійшов до човна й витяг на берег сітку, повну великої риби. І було там сто п’ятдесят три рибини, та сіть від такої кількості не порвалася.

І сказав Ісус: “Ідіть снідати!” І жоден з учнів не наважився запитати: “Хто Ти?” — бо вони знали, що то Господь. Ісус підійшов, узяв хліба й дав їм. Він також дав їм і риби. І це було вже втретє, як Ісус з’явився Своїм учням після того, як Він воскрес з мертвих» (Івана 21:1–14).

***

Чим цікава ця історія?

Тим, що Ісус знову ділить їжу зі Своїми учнями. Ми не знаємо напевно, чи їв Він хліб та рибу, чи лише дав їсти учням. Я припускаю, що й Сам їв.

Так, раніше Він сказав, що не буде пити вина і не буде їсти Пасхальної вечері до того дня, коли прийде Царство Боже:

«Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це в Царстві Божому» (Луки 22:16).

І ще:

«Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже» (Луки 22:18).

Але тоді йшлося про особливу, святкову подію, якої ще треба було дочекатися.

А про сніданок Він нічого не казав!:)

Тож тут ми маємо щось дуже цікаве: підкріплення учнів у звичайних обставинах життя.

Як же ми потребуємо цього у своєму житті!

Ми звершуємо Вечерю Господню раз на місяць, у більш урочистій атмосфері, і так і має бути. Але як добре було б мати щоденний сніданок з Ісусом!

Як це чудово — зустрітися з Ним на березі озера, спробувати Його риби та хліба, погрітися біля Його вогнища, послухати Його сповнені любові та турботи слова!

Зустрічі з Ісусом можливі в різних форматах, кожного дня, у звичайних обставинах і в екстремальних ситуаціях, у радості й у скорботі, у кімнатах і на березі, у церковному приміщенні та в лікарні, на передовій і в полоні, у тиші усамітнення та в шумі натовпу.

Головне — не пропустіть свою щоденну зустріч з Ісусом!

Коли з’являється Ісус

 

Що змінюється, коли з’являється Ісус?

Немає більш сумного явища у світі, ніж церква, в якій повно людей, але немає Ісуса.

Немає більш успішної церкви, ніж церква, в якій Ісусу приємно бути, де на Нього чекають, де Його прославляють, де Його заповіді слухняно виконують.

Без Бога ми — ніхто, і церква — скільки б не було в ній людей, талантів, добрих справ і гарних програм — ніщо.

Саме присутність Ісуса робить церкву Церквою.

Згадаймо історію про те, як воскреслий Ісус прийшов до Своїх учнів:

«Увечері того ж першого дня тижня зібралися Ісусові учні. Вони надійно замкнули за собою двері через страх перед юдеями. Раптом увійшов Ісус й став між ними, сказавши: “Мир вам!”

Промовляючи це, Він показував їм руки і Свій бік. Учні були раді бачити Господа.

Тоді Ісус знову сказав їм: “Мир вам! Як Отець Мене послав, так і Я посилаю вас”. Мовивши так, Він дихнув на них і сказав: “Прийміть Дух Святий. Гріхи людські, які ви прощатимете, буде людям відпущено. Ті ж гріхи, що не прощатимете, не буде відпущено”»
(Івана 20:19–23, UМТ).

Дуже цікава історія про те, як місце смутку і страху стає місцем радості та сили, як учні змінюються на очах.

Це лише одна з багатьох подібних євангельських історій, у яких Ісус являвся Своїм учням, щоб відновити їхню віру, нагадати про місію та дати останні настанови.

Ця історія — про те, що без Христа ми, як учні, — лише купка переляканих людей, закритих від світу й розчарованих у власних мріях.

Сьогодні багато розумних людей працюють над тим, щоб зрозуміти секрети виживання і зростання малих, але впливових груп. Як не зламатися під тиском несприятливих обставин, агресивної більшості, жорсткої системи?

Історія того, як Церква Ісуса Христа жила і перемагала, не дає бажаних відповідей людям цього світу. Але відповідь, яку вона дає, — єдино вірна.

У чому секрет цієї купки учнів? Як вони витримали? Як перетворилися на потужну силу, що змінила історію світу?

Відповідь дуже проста — Ісус. Його присутність змінила їх, дала їм силу, місію як сенс життя, радість і глибокий мир серед агресії та ненависті.

Я пригадую розповіді батька та інших героїв віри про те, як вони звершували Святе Причастя у в’язницях і таборах. Вони і там були Церквою — церквою безстрашних, непереможних, незламних, тому що Ісус був із ними. Вони причащалися чорним хлібом і звичайною водою, але вірили, що з ними був реальний, живий Христос.

Ісус сказав, що пекельні брами не здолають Церкву, і Він виконує Своє слово.

Ми — маленькі люди великого Бога; ми — слабкі слуги Всесильного Господа.

Його присутність змінює нас. Він — наш єдиний секрет.

Що ж каже Ісус учням того вечора?

Три важливі речення:

Мир вам!

Я посилаю вас!

Прийміть Духа Святого!

«Мир вам» — це спокій і впевненість. Це не просто вітання. Це обітниця, ствердження, запевнення, добра новина після серії страшних подій.

«Я посилаю вас!» — це доручення, це заклик до дії. «Як Отець послав Мене» — це долучення до місії Ісуса, це довіра, це привілей, це найвищий рівень честі.

«Прийміть Духа Святого» — це сила, це нове життя. Як перший Адам був створений із пороху земного та Божого Духа, так тепер Бог Своїм Духом створює з нас нових людей — свідків нового життя, нового творіння.

Цікаво, що слова доповнюються знаками. Ісус не тільки говорить, але й показує Свої рани — руки і бік. І саме тут учні впізнають Господа і радіють Йому.

Це дуже цікавий спосіб ідентифікації — показати рани, показати реальність страждань, знаки смерті. І при цьому стояти живим і розмовляти. Це перемога над смертю.

Коли ми бачимо рани, ми розуміємо реальність страждань і смерті. Але водночас бачимо вищу реальність — перемогу над смертю, бачимо силу воскресіння.

Що ж змінилося після візиту Ісуса до учнів?

Страх змінився на радість. Учні впізнали Господа і згадали Його слова про те, що і як має бути.

Учні отримали завдання. Вони стали апостолами Ісуса Христа.

Апостоли прийняли Духа Святого і отримали владу прощати гріхи.

Зміни були не тільки внутрішніми. Змінилася атмосфера, змінилося все навколо.

Божа присутність наповнила кімнату, зачинені двері відчинилися, місія у світі почалася.

***

Подумай про себе: у якому ти стані?

Можливо, ти був учнем Ісуса, але ще не зустрів Його як воскреслого Господа, не знаєш Його сили й не розумієш своєї місії.

Можливо, ти просто сидиш у закритій кімнаті — без радості, без розуміння, що робити далі.

Ти не хочеш повертатися до старого життя, але так і не пізнав смаку нового життя та сили воскресіння.

Тобі потрібна зустріч з Ісусом. Бажай її, молись про неї, не пропусти її!